Дэниел Киз - Війни Міллігана

Одного дня вона почула, як Біллі говорить з іншою пацієнткою. Мері хотілося, щоб він звернув увагу на неї, тож вона вийшла зі своєї кімнати та вмостилася в одному з надто твердих крісел. Біллі ж був настільки захоплений розмовою, що, здавалося, і не бачив її. Потім він пішов у свою кімнату, повернувся звідти з альбомом для малювання і продовжив розмову. Раптом Мері побачила, що він почав малювати її, а не ту дівчину. Малюючи, Біллі пояснював своїй співрозмовниці: «Коли я не можу зрозуміти людину, я її малюю. Іноді навіть інакшою, не такою, яка вона є зараз, — молодшою чи взагалі іншого віку. Так я намагаюся краще зрозуміти, що це за людина».

Мері позувала з особливо депресивним виразом обличчя, наче навмисне ускладнюючи йому роботу. Він потім сказав, що її губи з опущеними куточками та сумний погляд так і залишилися — постійне вираження абсолютного відчаю.

Коли наглядачі закували його в кайданки, наче тварину, та повезли в Ліму, вона знала, що той жорстокий злочинець у ньому зможе це пережити. А от за ніжного художника вона боялася.

Її думки урвав прихід доктора Кола. Він був дуже пригнічений — значить, чутки про Ліму правдиві. Доктор на мить спинився біля Мері й глянув на неї. «Біллі повернеться?» — прошепотіла вона. У відповідь той лише похмуро похитав головою. Мері підскочила й чкурнула у свою кімнату, щоб ніхто не бачив, як вона плаче. За якийсь час вона опанувала себе, витерла сльози і підійшла до вікна. Вона думала, чи дозволили Біллі взяти з собою малюнки, бо вона ще не бачила жодного свого портрета…

Термін «сплутаний час» вигадав артур, щоб пояснити іншим хаос, який панує у свідомості, коли ані він, ані рейджен не можуть контролювати сцену. Будь-хто без дозволу може виходити в реальність, і небажані користуються цією можливістю. Часто з катастрофічними наслідками.

Саме під час такого періоду адалана захотіла, щоб рейджен залишив сцену на паркінгу біля університету в Огайо, та, погрожуючи пістолетом рейджена, викрала студентку. У цьому пізніше зізналася сама адалана — у лікарні Ґардінґа з нею говорила Дороті Тернер, коли вона раптом розплакалась і все розповіла. Для неї це був спосіб відчути хоч трохи ніжності й ласки — хлопці цього б не зрозуміли, казала адалана. Вона не усвідомлювала, що робила це тричі протягом двох тижнів, і що це злочин, який називають зґвалтуванням, хай навіть це і відбувається між двома жінками. Пізніше, коли доктор Ґардінґ допомагав хлопцям розвинути спільну свідомість, адалана спостерігала за цим з-поза сцени. Вона зрозуміла, що настав час відповідати за жахливі речі, які вчинила з тими жінками.

У Лімі знов настав період сплутаного часу, і адалана вийшла на сцену. У ніс вдарив огидний запах туалету в її кімнаті, і вона відразу залишила сцену, поки не знудило. Вона лишилася поруч і стала слухати інших, але нічого не зрозуміла. рейджен помітив її внутрішнім оком і обізвав падлом за те, що вона зробила. А потім додав, що вб’є її, якщо випаде така нагода. адалана у відповідь закричала, що і сама себе вб’є.

артур спробував з нею поговорити, але через домінантне становище рейджена в умовах цієї клініки всі ментальні системи відключилися. артур почувався як авіадиспетчер, який без своїх радарів і приладів намагається запобігти катастрофі, а всі пілоти сліпі й божевільні.

Потім на сцену вийшов девід — закричав і почав битися головою об стіну. Маленька крістін заплакала. Вгамувати лють рейджена могли тільки діти, а особливо крістін. Він розумів, що періоди сплутаного часу шкодять дітям, які можуть випадково вийти на сцену та опинитися в небезпеці. рейджен не хотів відмовлятися від домінантної позиції, але погодився передати артуру право головувати в цьому ментальному бедламі. Так артур отримав змогу обирати, кому виступати в новому середовищі клініки.

Він одразу випустив на сцену аллена.

аллен нерухомо лежав на ліжку. Було таке відчуття, що від першого ж руху тіло розсиплеться, наче сухе печиво. Від антипсихотичного засобу «Стелазин», що його прописали йому лікарі як транквілізатор, у роті пересохло, а губи потріскалися. Здавалося, що ліжко разом з ним невпинно обертається, і довелося схопитися руками за матрац, аби не впасти на підлогу. Через коротку вовняну ковдру, що прикривала його груди, волосся піднялося сторчма, і все тіло свербіло. Почухатися він не ризикував. А найгірше те, що треба було розплющити очі й роздивитися, що тут коїться. Протягом сплутаного часу в аллена не було можливості ні з ким поговорити, тож він і гадки не мав, де саме опинився й чому.