Ник Ремени - Не плач, кохана!

— Нехай буде по-твоєму. Я постараюся до твого приїзду вирішити всі проблеми. Приїжджай.

Я дістав сумку. Вийняв звідти чорні туфлі.

— Це тобі.

— А як ти доїдеш?

— Як-небудь доберуся.

— Не треба мені подарунків.

— Одягай, не соромся. Гроші вже заплачені.

Очі Клави засвітилися радістю. Ось уже скільки років її ноги, крім валянок, кирзових чобіт і важких грубих черевиків нічого не бачили.

Вона зняла черевики. Одягла легкі, мініатюрні, чорні туфлі. Присутні не могли приховати свого захоплення. Вони заплескали їй в долоні, немов естрадній співачці.

Дивлюся, як добре сидять туфлі на її худих, але струнких ніжках. І уявляю наше майбутнє життя. Чи то ще буде. Я вдосталь накормлю її здобними булочками, пряниками, печивом, тортами, щоб вона могла покінчити зі своєю худобою. Буде їсти те, що душа забажає.

Я не буду підпускати її до важких робіт. Більше ніколи в житті вона не буде тягати такі, як зараз, мішки. Я допоможу їй здобути освіту, щоб вона, як дружина Чуба, виховувала дітей. Або сиділа за столом у конторі, зводила дебет з кредитом.

Щоб ноги її погладшали, покруглішала дупа, щоб можна було сказати: взяв у руки — маєш річ.

Охоронці не дають нам насолодитися хвилинами прощання. Вони показують на годинник: завдання понад усе. За нього з них спитають.

Я кажу Клаві на прощання:

— До скорої зустрічі на волі!

Проводжати мене додому прийшов Чуб разом з Гульнарою. Вона тягнулася за ним, як голка за ниткою. Ні на крок не відставала від Івана. Я був приємно вражений його новим одягом. Він був взутий у чорні, начищені до блиску туфлі, на ньому добре сидів світлий костюм, підкреслюючи його жилаву, худу фігуру.

Голову його вкривало чорне жорстке волосся. Він раз у раз пригладжував непокірну шевелюру. І, видно, пишався нею.

Він передав мені пакет.

Взяв його в руки і здивувався:

— Він нічого не важить.

Ці слова приємно здивували Івана. Він сказав:

— Передай Іришці. І їй на шапку вистачить, і дітям, і онукам.

— Що це таке?

— Шкурки ондатри. Сам наловив капканом.

— Хороший подарунок. Нічого не скажеш. І везти буде легко, і дефіцитний товар. У нас ондатрові шапки вдень з вогнем ні в магазині, ні на базарі не знайдеш.

— Обіцяй мені, що як тільки повернешся на батьківщину, відразу поїдеш у Миргород. Поклонишся за мене місту, Іришці, дітям і онукам. Скажи, що тут я знайшов собі підтримку і опору.

Іван взяв за плечі й міцно пригорнув до себе Гульнару. Маленька смуглява жінка з круглим обличчям покірно пригорнулася до високого худого Івана. Запевнила мене:

— Передай у Миргород, що ми тут не пропадемо.

Іван усміхнувся:

— З такою бойовою, вже перевіреною подругою мені самі грізні випробування не страшні.

— Обов'язково поїду в Миргород. Передам.

— Ти скажи Іришці, що не встиг шкурки вичинити. Нехай попросить хорошого майстра. Обов'язково хорошого. Не дай Бог, попаде на халтурника. Все хутро зіпсує.

Маленька кругловида Гульнара підтримала чоловіка:

— Треба обов'язково звертатися до досвідченого майстра.

— Обов'язково, тільки до хорошого, — ще раз наголосив Іван. — Що їдеш без Клави?

Хотів її зачекати, але вона не погодилася. Боїться, щоб мене по новій не пов'язали. На батьківщині мене важче дістати, а тут можуть взяти в будь-який час і звинуватити в смерті Ольвача.

— Вона права. Біжи звідси подалі.

— Поки вона звільниться, влаштуюся на роботу, знайду житло.

— Приїде на все готовеньке, — здогадався Іван.

— Постараюся зробити все, щоб не доставляти їй зайві клопоти.

На прощання Іван міцно обійняв мене:

— Будьте щасливі з Клавою! Більше ніколи сюди не потрапляй. Ти чуєш, Валера.

— Я буду згадувати роки, проведені тут, як велике в моєму житті непорозуміння, як поганий сон. Буду десятою дорогою обходити ситуації, за якими стоїть кримінальний кодекс, і підлих людей.

— Хочу вірити, що ми з тобою тут ніколи не зустрінемося, — сказав Іван.

— А тобі я хочу побажати, щоб ти знайшов тут друге щастя, щоб твоє життя не перетворилася на каторгу.

— Спасибі, друже. Після того, що ми з тобою пережили, мені ніякі труднощі не страшні. Правда, Гульнара?

Жінка ще тісніше притулилася до Івана, впевнено сказала:

— Я в образу його нікому не дам.

19.06.1952 рік

Великому вождю і вчителю радянського народу товаришеві Сталіну Йосипу Віссаріоновичу.

Ми, учасники республіканської наради передовиків сільського господарства Радянської України, як і весь український радянський народ, шлемо великому вождю і вчителю радянського народу свій палкий, сердечний привіт і свої найкращі побажання доброго здоров'я на благо нашої квітучої Батьківщини і всього прогресивного людства, що веде боротьбу за мир у всьому світі.