Ник Ремени - Не плач, кохана!

Коли виходимо з конторки натовпом, мене притискають до неї, через товстий одяг відчуваю її худе тіло. Вона озирається і другий раз дивиться мені прямо в очі.

Молдаван відразу вловив мої симпатії.

— Давай поміняємося місцями, — запропонував він. — Познайомишся з нею ближче.

Я відмовляюся. Все в ній є, та не про мою честь. Не міг навіть мріяти про жінку, тут, у таборі, коли мені доводиться тягати важкі мішки, коли від кожного руху моє тіло пронизує гострий біль.

— Попитка — не питка, — сміється він і займає моє робоче місце.

Переходжу до жінок, які ледь встигають приймати мішки з борошном.

Ми працюємо в парі з молодою жінкою, яку я сьогодні вперше побачив. Відразу допомагаю їй відтягнути мішок, кілька раз піднімаю його і різко опускаю, щоб утрамбувати комбікорм. Тоді легше його зав'язувати.

Вона дивиться на мене в упор і кидає:

— Спритний ти, як я подивлюся. Не треба мені твоєї допомоги.

— Не дури, Клава, — каже їй стара жінка, з великими потугами відтягуючи мішок від дробарки. — Хай допомагає. Тобі легше буде.

Надалі Клава не відмовляється від моєї допомоги, але дивиться на мене з підозрою: мовляв, фраєр знайшовся, чого він від мене хоче.

Зрештою, вона поступається моїй наполегливості, згоджується з тим, що я їй допомагаю. Їй це навіть починає подобатися. Тут не до гордості. Робота важка навіть для мужиків, не кажучи вже про жінок.

Коли беруся за мішок, мої пальці постійно стикаються з її тонкими довгими пальцями. Не такими, як мої, в рубцях від подряпин, почорнілих від смоли дерев, цементу і землі, багатоденної чорнової роботи.

Нам починає подобатися, що все так злагоджено виходить, кожен виконує свою частину роботи чітко і оперативно. Вона приймає комбікорм, зав'язує мішки, а я їх відтягую і переношу на склад.

Ми увійшли в загальний ритм і до кінця дня виконували свої обов'язки без збоїв. Коли за нами приїхав воронок, мені вперше за весь час не хотілося покидати робоче місце.

Незважаючи на втому і біль, хотілося тягати і тягати мішки, дивитися на її обличчя, що виднілося з-під коричневої хустки.

Вночі накотилася хвилею на мене таке мана, точно викурив косячкову цигарку. Хотілося співати і танцювати. З'явилося стільки енергії і сил, що я готовий був зіскочити з нар і бігти невідомо куди.

А перед ранком мені приснилася Клава. Зовсім гола. Я вісім років не бачив голої жінки. А тут у подробицях. Круглі груди з коричневими сосками, лобок і темний клинець кучерявого волосся між ніг. Обняв її, голу, притиснув до себе.

Мені стало добре.

Прокинувся. Всі підштаники в липкій рідині. Напевно, її зі склянку виплеснулося.

Тихо спустився з нар. Шукав, у що переодягнутися.

— Якого дідька вертухаєшься! — невдоволено сказав Іван, повертаючись на нарах.

— Аварія, Чуб! Всі підштаники залив. Треба поміняти.

— Менше на Клаву витріщайся. Миша Молдаван сказав, що ти не відходиш від неї, — Іван повернувся на другий бік.

Тільки приїхали на млин, одразу зустрівся з Клавою поглядом. В її широко відкритих карих очах проступали занепокоєння і навіть затаєний страх.

Але цей погляд тривав лише мить. Вона відразу відвела очі, намагається не дивитися в мою сторону. Робить вигляд, що мене для неї не існує.

Вася Цвях включив дробарку. Вона затремтіла, загриміла, монотонно загудів електродвигун. Відразу з'явилася хмара пилу.

Зміна зайняла свої робочі місця. Як і вчора, ми з Клавою входимо в ритм і злагоджено працюємо. Вона не дивиться в мій бік. Я не відриваю очей від її обличчя, яке обрамляє тепла коричнева хустка.

Ось Вася вимикає дробарку. Вся зміна поспішає в конторку погрітися і відпочити. Підходжу до Клави, перегороджую їй дорогу. Дивлячись у карі широко відкриті очі, кажу:

— Давай поговоримо.

Вона зупинилася, подивилася на мене в упор темними очима, твердим голосом, що ніяк не в'язався з її зовнішнім виглядом, запитала:

— Про що?! В черговий раз потрахатися несила? А ні с ким?

— Вісім років жінку не пробував, — відповів їй.

Я не очікував такої прямої і різкої відповіді.

— Тільки поговорити з тобою хочу. Більше у мене жодних намірів немає.

— Не заговорюй зуби. Всі мужики козли. У них немає нічого святого. Вам би лише перепихнутися.

Вона обійшла мене стороною і побігла в конторку.

А я стояв, як укопаний, ніяк не міг прийти до тями. Звідки у цієї тендітної жінки така різкість? Що я встиг зробити їй поганого?

До кінця дня ми з Клавою не розмовляли. Дотик її і моїх пальців став звичним. Ми перестали звертати на це увагу.