Кирило Круторогов - Бомбардир

Найкращий бомбардир двох останніх сезонів чемпіонату України. Найкращий футболіст України 2014-го. Гравець національної збірної.

Я відкопав купу аналітичних матеріалів, пов’язаних із його участю в окремих іграх і на певних відрізках сезону, а понад те – численні міркування журналістів щодо того, чи не час йому нарешті перебратися до Європи і в який саме клуб. Далі йшли післяматчеві коментарі самого Гайдука. Усі як один – з того розряду, коли тексти на ходу пишуть у прес-службі. Жодного людського слова. Ну й, звичайно, купа фейкових новин про ймовірні трансфери чи не в усі провідні клуби Європи, про зацікавленість у його персоні тренерів «Реала», «Барселони», «ПСЖ», «Баварії» та інше в тому ж дусі. Футбольні оглядачі навперебій цитували агента Гайдука, а сам Сергій усі хоч трохи гострі питання журналістів переадресовував до нього ж, удаючи, що нічого в цьому не тямить.

Очевидно, агент і був головний розповсюджувач цих чуток, які підігрівали інтерес до клієнта. Елементарний трюк, гра на підвищення вартості гравця. Така інформація, що насправді не є інформацією, найпершою привертає увагу вболівальників, і, відповідно, усі в плюсі – і агент, і журналісти, що публікують явно невірогідні факти. Найчастіше не безкоштовно…

Я знов забив у пошуковий рядок «Сергій Гайдук» і подивився рейтинг найчастіших запитів, пов’язаних з його іменем. Випало:

Сергій Гайдук зарплата

Сергій Гайдук дівчина

Сергій Гайдук дружина

Сергій Гайдук особисте життя

Сергій Гайдук вконтакті

Сергій Гайдук інстаграм

Нормально. Що зазвичай цікавить пересічних уболівальників і дівчат, які запали на молоду зірку? Скільки заробляє, з ким спить, як проводить час… Якщо цього немає в пресі або хоч на якомусь сайті, можна виловити якісь крихти в соціальних мережах – на те вони й мережі, тенета…

Поґуґлив «Сергій Гайдук інтерв’ю» – виявив безліч передруків моєї нещодавньої бесіди з ним – без зазначення джерела і, як водиться, без імені автора. Спливла й чиясь публікація п’ятирічної давнини – коли Сергій на правах оренди перейшов із «Динамо» в мелітопольський «Маяк», який грав за тих часів у Першій лізі. Не надто інформативно, але там виявилося коротке інтерв’ю:

«Сергій Гайдук: представляємо новачка

Про цього гравця поки що мало хто знає, але фахівці вважають його майбутньою зіркою українського футболу, порівнюючи із самим Андрієм Шевченком. Двадцятирічний нападник Сергій Гайдук прийшов у нашу команду з київського “Динамо”. І вже встиг справити враження на мелітопольських уболівальників. Нам удалося поспілкуватися з молодим нападником:

– Сергію, раді вітати вас у складі нашої команди. Розкажіть трохи про себе.

– Я центрфорвард, можу зіграти й по всьому периметру атаки.

– Вихованцем якої футбольної школи ви є?

– Гадаю, все-таки динамівської. Хоча починав у Дніпропетровську, потім трохи пограв у Харкові, тоді опинився в молодіжній команді “Динамо”.

– Ваші найсильніші ігрові якості?

– Не знаю. Питання не до мене … Скажу тільки, що найбільше люблю забивати.

– З чого почалося ваше захоплення футболом?

– Скільки себе пам ’ ятаю, завжди мріяв стати професійним футболістом.

– Чи підтримували вас у цьому батьки?

– Скажімо так: не були проти. Але я не хотів би торкатися цієї теми. Я прийшов у команду набути досвіду й допомогти їй перемагати. Збираюся робити це на футбольному полі, а гаяти час на розмови про особисте вважаю зайвим …

Сергій Гайдук гратиме в нашій команді під номером 99. Ми бажаємо йому успіхів і віримо, що він зможе принести чимало користі “Маяку”!»

Знову ж таки – робота провінційної прес-служби. Правда, хлопці з клубів Прем’єр-ліги теж коли-не-коли радують стилем, від якого за версту відгонить канцелярією та «Советским спортом». Незважаючи на це, я дещо занотував, скопіював усі посилання з перших десяти сторінок пошуковика, а потім перевів мало не сотню аркушів казенного паперу на роздруки. Тепер – додому.

Виспатись, як я вже казав, не вдалося. Падаючи в ліжко, я забув вимкнути мобільник, і рівно об одинадцятій підвівся від його пронизливого вереску.

Я застогнав, почекав трохи в надії, що тому, хто телефонує, набридне слухати довгі гудки, але потім однаково потягся за телефоном.

– Доброго дня, Олексію Петровичу! – почув я зовсім не знайомий, але цілком приємний жіночий голос.

– Ранку…

– Перепрошую?!