П’єр Леметр - До побачення там, нагорі

У банку йому часто доводилося мати справу з такими архівами, з усілякими етикетками та написаними синім чорнилом інструкціями, що стиралися з часом. Отож йому знадобилося майже двадцять п’ять хвилин, щоб знайти потрібні списки. Він страшенно хвилювався, це було сильніше за нього, постійно позирав на двері, ждав, що вони от-от відчиняться. Він навіть не уявляв, що тоді скаже...

Вже було пів на першу, коли йому вдалося знайти три додаткові реєстраційні картки. На кожній надписи були схожі, хоч стосувалися різних випадків. Дивно, як швидко стираються прізвища. Минає ще двадцять хвилин. І тут він (як це на нього схоже!) починає сумніватися. Так ніби його сумніви щось змінять... «Бери перший-ліпший», — каже він сам собі. Погляд постійно бігає між годинником та дверима, які ніби наповзають і вже займають мало не всю кімнату. А як же там Едуард? Лежить прив’язаний, сам-самісінький.

Майже за двадцять перша...

Перед ним — реєстраційні картки загиблих, родини яких ще не повідомлені. Список закінчується 30 жовтня.

Буліве Віктор. Народився 12 лютого 1891 року. Убитий 24 жовтня 1918-го.

Повідомлення про смерть має бути передане батькам у Діжон.

У цей момент його найбільше турбувало, як уникнути ускладнень. Альберт розумів, що його товариш тепер повні­стю під його опікою, і заради цього він здатен на все. Але ж все треба зробити як слід, продумано. Бо якщо Едуардові дати посвідчення мертвого солдата, значить, цей солдат числитиметься живим, його чекатимуть батьки. Вони будуть хвилюватися, розпитуватимуть, і їм зрештою вдасться все розкопати.

Альберт ухопився за голову. Що буде, коли їх звинуватять у підробці та використанні фальшивих документів? (А заразом і якихось смертних гріхів, про які вони і гадки не мають.)

Альберта вже почало лихоманити. Ще перед війною його часом трясло від страху, як ото тремтять від холоду. Він знову подивився на годинник — час минав швидко. А він і досі ламає руки над тими реєстрами, гортаючи сторінки!

Альфред Дюбуа. Народився 24 вересня 1890 року. Помер 25 жовтня 1918-го. Одружений, двоє дітей, родина живе в Сент-Пурсені.

Господи, що ж робити? Власне, він нічого Едуардові і не обіцяв, він просто сказав: «Я спробую». А це ще ніяк не зобов’язання, це просто слова. Це... Альберт думав над визначенням, а сам продовжував гортати сторінки.

Луї Еврар. Народився 13 червня 1892 року. Помер 30 жовт­ня 1918-го. Повідомлення про смерть має бути передане батькам у Тулузу.

Як це він так погано продумав свій план? Він просто, як божевільний, кинувся виконувати свої обіцянки з найкращими намірами... А воно он що виходить... Таки мама його мала рацію...

Констант Гужу. Народився 11 січня 1891 року. Помер 26 жовтня 1918-го. Одружений. Місце проживання — Морван.

Альберт підвів очі. Навіть годинник був проти нього — він пришвидшив свій хід. А як же інакше — вже давно час. Дві великі краплі поту впали на реєстр, він подивився, чи нема промокального паперу. Потім глянув на двері, перегорнув сторінку. А коли двері зараз відчиняться — що він скаже?

І раптом... є!

Ежен Лярів’єр. Народився 1 листопада 1893 року. Помер 30 жовтня 1918-го, напередодні свого дня народження. Еженові було майже двадцять п’ять. Повідомлення про смерть має бути передане соціальній службі.

Оце вже було справжньою знахідкою! Батьків — немає, повідомлення просто передадуть адміністрації, тобто — нікому.

Хутчіше! Десь щойно були тут коробки з військовими посвідченнями... Йому вистачило кількох хвилин, щоб відшукати свідоцтво Лярів’єра, — все поки що складалося непогано. П’ять хвилин по першій. Гросжан — важкий черевань, він полюбляє їсти багато. Не треба квапитись, він точно з’явиться не раніше, ніж пів на другу. Ну що ж, тепер до роботи!

До посвідчення Лярів’єра було прикріплено половину нагрудного жетона, інша половина залишилася на тілі. Або її прибили до хреста (це вже неважливо). З фото Лярів’єра дивився звичайний хлопець з обличчям, яке точно ніхто не впізнає, якби йому вирвало нижню щелепу. Альберт сховав посвідчення в кишеню. Схопив два інших, що першими потрапили під руку, і теж поклав їх в іншу кишеню. Загубити одне посвідчення — це неприємність, а втратити кілька — це вже повний завал. Але під час війни чого не буває. Треба змінити запис у реєстрі, ось чорнильниця, ручка. Треба вдихнути глибше, щоб перестати тремтіти...

Він написав «Едуард Перікур» (перевірив дату народження, дописав її, а також поставив відповідний реєстраційний номер) і далі дописав: «Убитий 2 листопада 1918 року». Потім поклав військове посвідчення Едуарда в коробку загиб­лих. (Згори, разом з половинкою його нагрудного знака, де вказано його дані та реєстраційний номер.) Через тиждень-другий його родині повідомлять, що син (брат) помер смертю героя. Формуляри — не проблема. Залишається лише додати прізвище мертвого — просто і зручно. Навіть при погано організованих військових діях адміністрація рано чи пізно налагоджує свою роботу.