Ізабелла Сова - Тістечка з ягодами

— А з чиїх?

— Нехай тобі бабуся наворожить, — сказав Болек, кинув Ірекові свою асиметричну усмішку, і ми вийшли.

Швендяємо по торговельному пасажу, дивуючись пластмасовим чудасіям. Раптом мій погляд зачепився за знайоме обличчя.

— Болеку, заслони мене, — шепнула я. — Там стоїть Агата з рештою команди і…

— Та, що з купою?

Я кивнула, намагаючись закрити обличчя кучерями.

— Завертаймо, Болеку, я не хочу з ними зустрічатися. Не хочу слухати їхні вибачення й пояснення…

— Ягодо! Це справді ти? Я така рада! — заволала Агата. — А ми саме повертаємось із Аквапарку.

— Вгадай, скільки ми там висиділи? — озвалася Магда.

— Два дні?

— Я дуже хотіла б, але розумієш, тиск групи.

— А три години тобі замало? — здивувалася Госька, четверта мешканка нашого боксу. Разом із Магдою й Пачулею ми чотири роки ділили принтер, сканер, експерес для кави і запах свічок фен-шуй.

— Ми йдемо до бару підвищити рівень електролітів, долучаєтесь? — запропонувала Агата. — А до речі, ми ще не знайомі. Агата.

— Болек. Я багато про тебе чув.

— Ой, справді? — Усміх і ні тіні збентеження. — То що, посидите з нами?

Сидимо, цмулячи свіжовитиснутий ананасовий сік, і чекаємо Пачулю, котра саме віддає Далекосхідному Ритуалу своє волосся, ослаблене індійським меліруванням. Увесь ритуал складається з трьох Магічних Процедур (миття + Магічний рисовий концентрат + масаж Тао), триває п’ятнадцять хвилин і коштує стільки, що й Болеків заробіток за ніч чергування.

— Вона повинна була повернутися за сім хвилин, — зауважила Агата.

— А де Віктор? — запитала Магда про нового хлопця Агати, людину успіху й захланного майстерника, який волів прогулянку гіпермаркетом відпочинку в Аквапарку. — Він і далі тиняється по пасажу?

— Я до нього дзеленькну, — запропонувала Ленка, знайома із сусіднього боксу. — У мене є безкоштовні хвилини.

— То куди ми потім ідемо? — запитав Мартін, наречений Госьки і хлопець, про Якого Небагато Відомо.

— Певно, що на Казимір, — сказала Агата. — Тільки там варто тепер бувати. Так написали у «Великому Світі».

— Але я щось з’їв би, — заявив Марек, який досі ховався за дволітровою пляшкою мінералки. — Щось просте, але вишукане. До двохсот п’ятдесяти калорій.

— Тоді ходімо до «Країни», — вирішила Агата. — У них там непогані салати.

— Я їв у Варшаві кращі, — зізнався Марек. — На червневому семінарі для менеджерів. Нас завели до фантастичної кнайпи. «Селянська», чи як її там…

— «Плебейська», — виправила його Агата. — Культове місце. І салати справді фантастичні. Поза тим, ті назви. Вони чудові.

— У цих місцевих кнайпах вони не дотягують до такого рівня, — висловила своє вболівання Ленка.

— Власне, — сказав Марек. — А тим часом останні дослідження американських науковців ясно доводять, що назви страв не менш важливі, ніж їхній смак.

— Звичайно, — погодилась Агата. — Бо от розгортаєш ти меню. І на що дивишся?

— На ціни, — ляпнув Болек.

Товариство оцінило його нечуваний дотеп.

— Ну так. Малопольські ресторатори не вміють гарно презентувати свої заклади. — Агата повернулася до теми назв вишуканих салатів. — О, мій коханий! Привіт, як прогулянка серед гвинтиків?

— Добре, я знайшов метеликів для твоєї лампи. — Віктор обмінявся з Агатою автоматичним привітальним поцілунком. — Усім мої вітання. Які плани на вечір?

— Є кілька версій, наразі ми вагаємося, — поінформував його Марек.

— Ми вже вирішили, — виправила його Агата. — Спочатку салати в «Країні», а потім Казимір.

Мартін демонстративно зітхнув.

— Знову дрібка елегантності із сиром фета за ціною великої піци з подвійним сиром… Добре, що хоч потім посидимо за пивом.

— Ви були десь на вакаціях? — змінила я тему.

— Ще ні. Через цю моду на економічну депресію у нас накрився виїзд на Таїті. Ну, і не знаємо, що робити, — тепер зітхнула Агата. — Всі знайомі наче змовились ощаджувати і їдуть просто на Мазури або, чого я вже взагалі не розумію, на Балтику.

— А я, певно, не одержу відпустки до кінця вересня, — зажурилася Магда. — Стільки роботи, особливо відколи тебе немає.

Я задоволено глянула на Агату. На жаль, вона цього не помітила, милуючись своєю новою «мобілкою».

— Я теж не знаю, — сказав Марек. — Але цього року відсутність планів є в найбільшій моді.

— Ти диви, — здивувалася Магда. — А ще кілька років тому непевність була така немодна. Враховувалися далекоглядні цілі й багаторічне інвестування в себе.