Надія Біла - Крута компанія

А тепер щоразу, проходячи повз Малюка, тільки й пам’ятати, що про козликів, і з ним не розмовляти? Бити його при нагоді п’яткою в ніс? Або казати Мірці: «Якби тоді, десять років тому, я не прийшла на ритміку, моє життя склалося б зовсім інакше». Ахах, так точно, ага…

Твої мама з татом, на відміну від Мірчиних, досі сплять в одному ліжку. І хоча Мірка стверджує, що люди в такому віці сексом не займаються, тим більше після століття сімейного життя, ти в цьому не впевнена.

Про те, що ти сидиш у кухонному закутку кабінету, мама з Лущеніною та Лисенко часто забувають. Або вважають тебе досить дорослою, а може, навпаки, ще зовсім малоліткою.

— А він мені: я не можу брехати дружині нескінченно, а я йому: ніхто не тримає, а наступного дня есемеска: «Я за тобою сумую!» — Лисенко поправляє окуляри.

Ти цього не бачиш, але знаєш, що, кокетуючи, вона завжди тикає пальцем у червону підковку на переніссі. По дужках її окулярів розсипані блискучі камінчики. Лисенко одягається просто жах. Вічно у квітах і блискітках, ходить на стоптаних «шпильках», кісточки під великими пальцями гостро з них випинають.

Коли важкі дерев’яні двері випускають її на вулицю, вона переступає через тріщини на асфальті, й каблуки потрапляють то на горбок, то в ямку. Лисенчині стегна, обтягнуті чимось червоним, сумно підскакують. Ти, ясна річ, з неї смієшся. І водночас відчуваєш до неї жалість. І до її коханця, худенького майора із сусідньої прокурорської будівлі. Прокуратура і податкова давно зрослися. Твоя мама, напевно, єдина, хто ні з ким з прокуратури не бігає на побачення. Мірка на це зазвичай поводить бровами, посміхається, що означає — у неї є сумніви, але сперечатися не сперечається.

Ти тягнеш печиво з пакета Лущеніної. Вона жере тільки вівсяне й «Марію» — дієтичні. У тебе важкі стегна. Мама над цим визначенням сміється, але Мірка давно, ще у восьмому класі, сказала, що тобі не можна носити тілесні колготки. Тільки чорні. У тілесних ноги товсті. Тобто ви з Лущеніною гребете в одному човні товстозадих.

У вікно ти бачиш, як під’їжджає до дверей блакитна хонда Мурени. Усе-таки ця Мурена красива. І мабуть, тому вона так вдало вийшла заміж. Ланцюжки таких думок ти намагаєшся вчасно обірвати. Поки не розплодилися в голові гнилі ідеї мами і її компанії. Щось на кшталт: «Добре вийти заміж за чоловіка свого кола, а кохання — то так, кохання завжди знайдеться».

Хм, наче любов валяється на дорозі, а заміж — це скарб, який ще спробуй відшукай. Кохання навколо хоч відбавляй, у тій же прокуратурі через дорогу.

Ти вже стільки разів закохувалася, а заміж не захотілося жодного разу. Адже ти бачиш, як воно в житті відбувається. Двокімнатна квартира, добре, якщо з нормальною кухнею, а то й однушка без посудомийки, як у Каринки. Кожного ранку на роботу, дітей у садочок через дорогу. А увечері о 23:00 вже спати, відвернувшись від чоловіка до стінки.

Ой, ні! Ти народилася не для цього. Моделлю з твоєю задницею й зростом ніколи не стати, але уявити себе на подіумі можна. А чому ні? Або на знімальному майданчику. У француженки Маріон Котіяр теж лише сто шістдесят дев’ять сантиметрів, і років їй уже ого-го, цілих сорок, а який журнал не відкриєш — вона всюди. У фільмах вона ще крутіша.

Ти відкладаєш надкушений місяць вівсяного печива. Досить жерти!

Так, ти могла б стати актрисою. Або ким завгодно знаменитим. Можна письменницею, депутаткою або просто багатою бізнес-леді. А можна вийти за рок-зірку. У такому сенсі «заміж» тебе цілком влаштовує.

Він у чорній шкірі, а ти в тісному корсеті, з букетом кривавих троянд. І ви обоє під його найзнаменитішу пісню йдете до вівтаря десь у Скандинавії. Де точно — неважливо. Назви всіх європейських країн ти знаєш, разом із столицями. Ти добре вчишся, диктанти пишеш на десятки, дивишся фестивальні фільми.

Хоч би з кимось уже почати нормально цілуватися. Як Мірка. Уночі в ліжку ти вирішуєш, що так, завтра сто відсотків. Настає завтра, і схоже воно на холодний кисіль, старомодне вариво, яким прабабуся намагається тебе годувати, приказуючи, як вони в дитинстві чекали цього киселю щоп’ятниці.

Ти закочуєш очі: «Ну, ба-а-а!».

Тобі, чесно кажучи, абсолютно пофіг, що там було в неї в дитинстві. Тобі і твоє власне геть не цікаве. Тебе хвилює тільки завтра.

Коли закінчаться уроки і ти вийдеш на вулицю, кого там зустрінеш? А якщо не вийдеш, хто напише тобі в «ВКонтакті» або есемес?

Паша, Діма, Олекса Малюк, а може, Сотник.

От би Сотник! Але Сотник ніколи не напише, не подзвонить, а тим паче не прийде. Сотник живе з тобою в одному будинку, але не знає про твоє існування. Він високий, на голові в нього плутанина медових кучерів, поруч золотистий ретривер і симпатична дівчина. Красивою її називати не можна. Треба залишати місце для фантазій не тему, як йому набридла ця потвора.