Юлія Гук - Німа

Тасіта весь день пила. Вона переступила заборону пити на робочому місці. Півдня провела в напівп’яному стані. Майже не запам’ятала нікого з відвідувачів. Її гнітив обов’язок робити те, чого вона не бажала. До того ж, щиро кажучи, вона не була психологічно готова осилити покладену на неї повинність.

Повернувшись додому, Тася забилася в куток кімнати з черговою пляшкою вина. Її очі страшно світилися в напівтемряві. Вона згинула на сьогоднішній вечір.

Мобільний телефон знову не отримав відповіді. Вона люто виплеснула власний біль і судоми на стіну.

Перед сном я перебинтувала її руки. І знову не побачила сліз. Піддослідна знову втратила здатність емоційно реагувати.

Треба знайти людину, якій вона могла б виговоритися.

Вихідний день.

Тасіта прокинулася несподівано рано. Її організм уже трохи призвичаївся до різниці часу підйому. Вона знала, що має сьогодні навідати батьків. Вони завжди турбувалися, коли донька довго не з’являлася.

Покинувши теплу ковдру, вона запалила цигарку й зайшла до кімнати-студії. Довго й тужливо дивилася на повернуті до стіни полотна. Потім підійшла до одного з них. До того, що подобалось їй найбільше. Повернула до себе й сіла на підлогу перед ним.

На ньому були обриси жіночого обличчя. Це був спогад. Вона прагнула намалювати так, щоб обличчя поволі перетекло в дим і пожовкле осіннє листя.

Подивившись на малюнок, Тасіта пригадала дівчину, яка позувала тоді для неї. Дещо вища за неї, сором’язлива й настільки тендітна, що хотілося повсякчас бути поряд з нею, захищати від усіх негараздів.

— Вона була в блакитній сукні, коли ми познайомилися… — сказала мені Тася й дістала ще одну цигарку. — У неї мама — страшний тиран. Вона поєднувала в собі всі можливі риси деспота, тим самим руйнуючи талант доньки. А та вміла малювати. Дуже гарно малювати…

Цьому полотну скоро виповниться чотири роки.

— Вона… була старша за мене. Зараз мені стільки ж років, скільки було їй, коли ми познайомилися…

Так… Я пам’ятаю цю історію. Це була надзвичайно романтична, але вкрай швидкоплинна пригода.

Тоді вісімнадцятилітня Тасіта вражала своїм життєлюбством і комунікабельністю. У ній нуртувало безстрашшя й алкоголь. Вона носила нашийник, шкіряні браслети на руках і мала волосся кольору свіжої весняної зелені.

— Така боязка й наївна… Ми були настільки різні. І малювали по-різному… У неї всі картини виходили такими… легкими, з чіткими обрисами. І малюнки ніби сяяли… А я завжди відзначалася грубим стилем. Вона любила пейзажі, а я малювала людей, замальовки з їхнього життя або абстракцію. Вона любила світлі кольори, я ж надавала перевагу темним тонам. Завжди темним…

Уже тоді Тасіта була психологічно нестабільною. Пляшка чогось алкогольного завжди була з нею… і пачка цигарок, точніше дві — на день. І безперестанку займалася з кимось сексом. Чоловіки чи дівчата — їй було байдуже. Вона просто насолоджувалась життям.

Знаєте, існують дівчата, які можуть зайнятися сексом з ким завгодно, і їх називають шльондрами. Але є й інші, яких продовжують поважати й любити, не зважаючи на кількість чоловіків чи жінок у їхньому послужному списку. Тасіта належала до останніх.

А тепер уявіть: оцей молодий, вічно п’яний, смердючий цигарками й потом, сексуально збочений, нігілістичний монстр зустрічає білолицю тендітну цнотливу дівчинку, яка знає про життя тільки з екрана телевізора. Перше, що спадає на думку: монстр зламає це невинне дитя. Але вийшло навпаки.

Близько трьох місяців Тася захищала, а не руйнувала її світ.

— У мене немає її картин. Жодної… — Піддослідна не хвилюється. Психологічний стан стабільний. Вона просто згадує її і все, що було пов’язане з нею. — Її квартира… запах… очі… душа. Я все ще можу згадати все це, просто заплющивши очі.

Вона справді прикриває повіки.

— Ми познайомилися на вулиці. Я йшла, п’ючи портвейн на ходу. А до неї причепився хтось тупий і посередній. А вона… неймовірно тендітна, беззахисна. Вона просто мовчала й намагалася піти геть. Ми зустрілися поглядами. Я все ще пам’ятаю вираз її очей. Великих блакитних очей. Це був погляд переляканої дитини. Я була геть п’яною, так що безцеремонно втрутилася… кулаком у ніс гопу. Тієї миті мене мало що цікавило, тому я одразу пішла далі. А вона наздогнала мене. Нічого не сказала. Просто обійняла. І я взяла її з собою. Цю дорослу беззахисну дівчинку, цю талановиту цноту.

Тасіта й справді перейнялася долею тієї випадкової зустрічної. Вони сильно зблизилися. Тася швидко зрозуміла, що «її ангела» не приймуть у компанії, до якої належала вона сама, тож без жалю розірвала старі контакти й проводила весь час із нею.