Юлия Илюха - Східний синдром

Не старий ще, років до тридцяти, але вже півголови сиві. Такі, мабуть, подобаються дівчатам: брюнет із фльором військової романтики, чіпкі сірі очі, широкі плечі, дужі руки. Навіть на відстані вона відчула сильний запах цигаркового диму. Курить, значить. Дивно, але запах від нього не був неприємним, тоді як вона терпіти не могла, коли диміли вітчим чи мати. Мабуть, справа в тому, що цей палить дорожчі цигарки. Таня зауважила, що чоловік мав не ідеальну шкіру — все його обличчя було порите слідами від юнацьких вугрів, але це його геть не псувало, навпаки — додавало маскулінності. Зачарована, вона стояла перед ним і дивилася, як рухаються його губи — чуттєві, чітко окреслені, які, здавалося, дісталися йому помилково, бо навіщо чоловікові мати такі губи, коли їх не вистачає навіть жінкам.

— Радий знайомству, — губи розтяглися й видовжилися в удаваній посмішці.

Від голосу Сергія Таню вдарило струмом удруге. Підштовхувана Кометою, вона врешті опустилася поряд із ним, враз утративши свою хвилинну злість і сміливість. Сиділа тихо, втиснувшись у білу шкіру дивана, своєю ж шкірою гостро відчуваючи його близьку присутність — їй було холодно, незважаючи на літо за вікном, а крихітні волосинки на руках стали дибки, як голки в наляканого їжака. Комета метушилася, виносила з кухні якісь страви, ставила їх на журнальний столик, а Таня навіть не намагалася вдавати, що хоче їй допомогти — близькість чоловіка, сильного, чужо­го й небезпечного, паралізувала її.

Сергій, намагаючись видатись галантним кавалером, підтримував розмову, накладав страви в Танину тарілку, доливав вино, яке вони пили «за знайомство», у фужер. Вона їла, пила, відповідала на якісь запитання, але все — як із затуманеною свідомістю. Звук його хрипкого прокуреного голосу, мимовільні доторки пальців, коли він передавав їй келих, — це все, що існувало для Тані в цей момент. Вона відчувала на собі його зацікавлений погляд і вперше в житті раділа, що подобається чоловікові.

Коли літні сутінки, густі та тягучі, мов розтоплений шоколад, облизали вікно, господарка квартири попросила Сергія провести гостю додому. Таня раптом злякалася: а раптом він побачить, чим вона живе, — оті п’яні бійки, обдерті стіни й злидні, що шкіряться з кожного кутка, і ця перша зустріч, яка подарувала їй надію, передчуття чогось більшого, що наростало зсередини теплою жовтогарячою вогняною кулею, стане й останньою. Вона кволо запротестувала, але Сергій рішуче узяв її під лікоть і повів, як, схоже, звик вести всіх за собою по життю. Вони не бачили, як Комета, перед тим як зачинити за ними двері, перехрестила їхні спини.

Якийсь час ішли мовчки. Вечірнє місто ховалося в темряві, видаючи себе лиш запахом перегрітого за день пилу й сміття з переповнених баків. Транспорт оминали — для двох молодих і дужих дорога була недалека. Таня майже висіла, тримаючись за Сергіїв лікоть, — таким високим він був порівняно з нею. Вона намагалася весь час дивитися під ноги, але погляд повсякчас перестрибував на камуфляж під її пальцями.

— Ти з кимось зустрічаєшся? — раптом, не стишуючи кроку, буденним тоном спитав він.

— Ні-і-і, — промимрила у відповідь, відчуваючи, як тенькає серце десь у лівій п’яті.

— Молодець, — похвалив, як господар чемного собаку за сумлінне виконання команд.

Потім Сергій розпитував про її літо, про друзів, про вступ до медучилища, про який розповіла Комета. Таня спершу відповідала коротко й напружено, та згодом, коли він почав говорити про себе, про свою військову службу й цивільні мрії, розслабилася, довірилася йому. Зі слів Сергія довідалася, що тому двадцять сім років, сам із сім’ї військових, воював у Чечні, дослужився до капітана, але в майбутньому бачить себе генерал-майором, не менше. Вона й не помітила, як уже сміялася з його жартів, а її пальці опинилися в його сухій гарячій руці. Він тримав її міцно, але ніжно, як мати тримає ручку дитини, коли та вчиться ходити.

Біля будинку Таня з надією поглянула на вікна своєї квартири — вони не світилися, отже, мати з вітчимом п’ють деінде або вже сплять, отруюючи повітря перегаром. У будь-якому випадку, вона була врятована, адже Сергій не побачить її сімейки, що деградує, і в неї є шанс зустрітися з ним знову. Утім, вона дарма хвилювалася — він уже все вирішив за неї.

— У суботу чекаю тебе о 18-й біля фонтана на Театральній площі, — повідомив так, наче це не обговорювалось, не відпускаючи її руку.

Таня слухняно кивнула. Її, вчорашню школярку, яка подорослішала зовні, але зсередини все ще залишалася дитиною, якій майже не дісталося батьківського піклування, хвилювала ця увага дорослого впевненого чоловіка, що, здавалося, міг вирішити всі проблеми. Їй так потрібен був той, хто взяв би на себе хоча б частину її негараздів, хто б любив її і дозволив любити себе, той, хто вів би її за руку життям, не даючи впасти та страхуючи на небезпечних поворотах. У свої сімнадцять Таня вже так сильно втомилася бути дорослою, що мріяла сховатися, сидячи на чиїхось теплих колінах, захищена від ворожого світу сильними руками. Руки Сергія були саме такими. Її мрії про «тетяноларінське» кохання почали збуватися. Коли його обличчя опинилося близько-близько, Таня заплющила очі й відчула на губах тонку гірчинку сигаретного диму від його подиху.