Ник Ремени - Святі і грішні

— Миколо Антоновичу, за що?!

— За порушення дисципліни. Кожен з нас повинен відповідати за свої вчинки. Не дозволено на службовому автомобілі в робочий час заїжджати до магазину? Не дозволено. Порушив — відповідай.

Головлікар з півгодини доводив Першому абсурдність ситуації. У відповідь почув, що райкому необхідно показово покарати за порушення дисципліни, за пияцтво кілька фахівців і керівників. Відповідних кандидатур не знайшлося. Тому лікарю «швидкої» доведеться відповідати.

Головлікарю довелося прикласти чималих зусиль, щоб переконати Миколу Антоновича не чіпати колегу.

Нарешті той стомлено відкинувся на спинку чорного крісла, вимовив:

— Так і бути. Питання знімаю.

Вивченням матеріалів, підготовлених на бюро, перший секретар, в результаті, отримав можливість займатися тільки після офіційного закінчення робочого дня. Довелося засидітися допізна.

Бюро розпочало роботу в призначений час. Проводили його в парткабінеті. Він розташовувався на першому поверсі в просторому приміщенні, стіни якого покривала полірована деревно-стружкова плита. На одній із стін висів викарбуваний з міді портрет Володимира Ілліча Леніна. Поруч з ним стояв стіл першого секретаря, до нього приставили буквою «Т» стіл членів бюро. Біля стін — стільці для працівників апарату райкому, в залі — крісла для запрошених.

Цього разу були присутні всі секретарі партійних організацій, голови сільрад.

На стінах висіли кольорові, під склом, планшети наочної агітації. В цифрах, фотографіях, графіках вони розповідали про успіхи району.

Члени бюро зайняли відведені кожному місця. Перший сидів за основним столом. Поруч з ним за приставленим буквою «Т» столом сиділи Микола Другий, другий і третій секретарі. Трохи далі редактор районної газети, голова районного комітету народного контролю і перший секретар райкому комсомолу, ще далі — голова колгоспу «Батьківщина» Павло Якович Меркулов, кілька передовиків виробництва.

З усіх виділявся Меркулов. Вже літній і товстий. Близько тридцяти років тому привезли колишнього бойового льотчика в село. Запропонували селянам обрати головою колгоспу.

Ті подивилися на маленького зросту, щупленького мужичка, прикинули, що з нього можна взяти. Сільського господарства не знає, руки звикли тільки штурвал літака тримати, та, може, стопку ще. Такому не можна довірити господарство.

У повоєнні роки люди ще вірили, що від них залежить, хто стане головою. Тон задавали фронтовики, які половину Європи по-пластунськи проповзли, побачили світ за залізною завісою. Майже одноголосно проголосували «проти».

Тоді переконувати колгоспників приїхав голова райвиконкому. Дохідливо пояснив селянам, яка Меркулов ділова і грамотна людина, що народився і виріс у селі, прекрасно знає сільське господарство.

Деяких «крикунів» міліція відразу ж вивела із залу. Благо, мала привід. Вони для сміливості вжили перед зборами.

Бідним селянам не залишалося нічого іншого, як погодитися з кандидатурою.

Пройшли роки. Льотчик перетворив колгосп у процвітаюче господарство, отримав зірку Героя Соціалістичної Праці. Багато в чому завдяки колишньому голові райвиконкому, який став першим секретарем обкому.

Павло Якович тримався на бюро незалежно. Не шанував керівництво району. Свого ставлення до нього не приховував і якщо не грубіянив Першому на людях, то тільки з ввічливості. Це після того, як порадились з ним, обком направив Клокова в район.

Голова колгоспу мав міцні зв'язки. Знав, наприклад, що в міністерство треба приїжджати по понеділках. Коли у міністрів голови болять і потрібен привід, щоб похмелитися.

Після таких поїздок на адресу колгоспу йшли потяги з добривами, будматеріалами, технікою і іншим. Районне керівництво просило голову, щоб віддав кілька вагонів незаможним господарствам.

Микола Антонович знав Героя Соціалістичної Праці, його зв'язки, але не міг переламати себе. Одного разу в розпал збирання зернових приїхав вранці в колгосп, зайшов до кабінету Героя і ахнув. Голова втратив всякий сором. Нахабно і відкрито пив горілку разом з секретарем парткому.

— Заходь! — запросив Першого.

Микола Антонович обрушився на нього матюками. Якби на місці Героя сидів інший голова, і батіг би вжив, який завжди тримав у машині.

У відповідь на тираду почув:

— Не хочеш скласти компанію, не треба. Але не кричи. Я тут господар. Скажу хлопцям, ноги твоєї на території колгоспу не буде. Врахуй: як я тебе поставив, так і звільню.