Ник Ремени - Святі і грішні

Їх зустрів бджоляр Петя, худий літній чоловік з чорним довгим волоссям і бородою. Чимось нагадував письменника Солженіцина. І ходив, точно Олександр Ісаєвич.

Руднєв розповів інструктору, що у Петі кілька років тому померла дружина. Залишився зовсім один. Кинув будинок, подався в ченці. У минулому році повернувся в село, працює на пасіці.

Чоловіки привіталися з бджолярем. Петя відразу зрозумів, що від нього вимагається. Взяв літровий пластмасовий кухоль. Відкрив прикриту одягом флягу. Зачерпнув там рідини. Запросив за невеликий столик. Дістав дві склянки. Сам не вживав. Запропонував гостям. Чоловіки випили по склянці медовухи.

— А свіженького медку можна? — запитав Іван Іванович.

— В цьому році ще не пробував, — підтримав його Степан Іванович.

— На все Божа воля, зараз принесу.

Петя вийшов з вагончика, незабаром повернувся з цілою рамкою з запечатаними стільниками.

Відрізав кілька шматочків, поклав на тарілку. З них повільно сповзала тягуча рідина.

— Квітковий, — пояснив Петя.

— Чудо! — захопився інструктор медом, боячись забруднити сорочку.

— Сидіти у вагончику при такій природі — злочин, — зауважив Петя. — Навколо Божа благодать.

— Бджіл боїться, — показав на інструктора бригадир.

— Давайте спустимося ближче до ставка, там вони не чіпають, — запропонував Петя.

Виніс гостям на природу трилітрову банку медовухи, тарілку з медом, підстелив старе покривало.

Але, дивна річ, після меду медовуха чомусь не пішла. Від неї відмовився не тільки інструктор, але і бригадир.

Над ними гули бджоли, але не набридали. Одні з крилатих трудівниць летіли за кормом, інші поверталися з видобутком по одному і тому ж шляху. Небо було синім і безхмарним, як і тисячу років тому. Степану Івановичу здалося, що він в раю, що ніякі бюро його не дістануть, що він вільний і нікому не підлеглий, що його життя і повинно йти тільки таким чином. У поєднанні з природою, під одвічний і заспокійливий гул.

— Гречка цвіте, — пояснив гостям бджоляр, погладжуючи чорну довгу бороду. — Бджоли збирають нектар.

Іван Іванович зняв куртку, робочі черевики. Весь розслабився, розтягнувся на траві, заклав руки за голову. Вдихав аромат різнотрав'я.

— Божа благодать, — не втомлювався повторювати Петя.

З боку ставка, на курній ґрунтовій дорозі з'явився темно-зелений УАЗ. Всі відразу взнали автомобіль секретаря парткому. З машини вийшов водій партійного лідера — чоловік років п'ятдесяти. Поклав на травичку целофановий пакет з випивкою і закускою.

— З весілля, випийте за здоров'я нареченого і нареченої.

Ніхто з трьох чоловіків не ворухнувся.

Інструктор обурився на таку увагу, знають же, сухий закон, навіть тут дістали з горілкою.

— Потрібен їм ваш сухий закон, у них відбулася в житті така важлива подія, а ви зі своїм сухим законом, — спокійно промовив Іван Іванович.

Водій дістав з пакета пляшку «Столичної».

— Та це й не молоді зовсім, — продовжив бригадир. — Це з запасів Миколи Семеновича. Звідки взятися «Столичній» у молодих. У кращому випадку «Андроповську» б дістали. Давай, Стьопа, пригубимо.

— Не хочу. Завтра нас збирає Галина Павлівна.

— Тоді і я не хочу. Після каші нема паші — кажуть наші друзі-українці. Після меду горілка не йде.

Водій, між тим, розклав закуску, опустився на покривало.

— Ти з нами? — запитав Руднєв.

— Так. Голова і Семенович наказали після всього відвезти інструктора додому.

Степан Іванович вкотре розповів бригадиру про ситуацію, яка складалася в районі і країні, просив дати ради, що робити.

— Мені здається, що ніхто по-справжньому не бореться з пияцтвом і алкоголізмом, — сказав стурбовано він.

— Все, як раніше, Микиті Сергійовичу свита доповідала про величезні успіхи по вирощуванню кукурудзи, ця тема не сходила з газетних шпальт, з передач радіо і телебачення. Пізніше Леоніду Іллічу водили по вухах, як його любить простий народ, які у нього величезні заслуги перед ним. Зараз відбувається те ж саме. Свита намагається довести Михайлу Сергійовичу, що з пияцтвом у країні покінчено. А все починалося з Йосипа Віссаріоновича. Це йому пестили слух рапортами про величезні перемоги в країні, тобто говорили те, що він хотів почути, — зробив невеличкий екскурс в історію Іван Іванович.

— Вирубали виноградники, створили тисячні черги біля нечисленних горілчаних магазинів, розвели самогоноваріння, чоловіки п'ють різну отруту. Хіба можна назвати цю дикість нормально організованою кампанією!? Це знущання над людьми. Так я розцінюю нинішню боротьбу за тверезий спосіб життя, — поскаржився старому партійному працівникові інструктор.