Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Шеллі пішов за Віллі надвір, де вже ревіли двигуни «пор­ше», «бентлі» і «ягуара», які нетерпляче чекали, доки Лен відкриє масивні металеві ворота. Віллі обернувся і обійняв Шеллі за плечі — такі жести були звичними для їхньої компанії.

— Як життя, Шеллі? Пошук роботи просувається?

— Comme c‚i comme c‚a . [20] Так собі ( фр .).

— Тримайся, — мовив Віллі. — Бізнес потроху прокидається. Маю передчуття, що невдовзі Долина знову відкриє свої двері. Пропоную якось пообідати разом.

Вони підтримували дружні стосунки вже багато років. Віллі обожнював грати в теніс, і Шеллі частенько ділився з ним професійними «фішками», а ще протягом багатьох років був неофіційним тренером його дітей, один із яких зараз грав за команду Стенфорда.

— Чудово! Може, наступного тижня?

— Ні, мабуть, пізніше. Протягом наступних двох тижнів маю багато їздити в справах, а от наприкінці місяця я вільний. Залишив свій розклад в офісі, тож зателефоную тобі завтра. Хочу про дещо з тобою поговорити. Побачимось на наступній грі.

Шеллі мовчав.

— Гаразд?

— Домовились, Віллі, — кивнув той.

«Бувай, Шеллі, бувай Шеллі». «Бувай, Шеллі». «Бувай, Шеллі», — лунали голоси гравців, які сідали у свої розкішні автівки. Шеллі було боляче дивитися, як вони зникають у пітьмі. Ох, він так за ними сумуватиме! Боже, як він любив цих хлопців!

Шеллі поїхав додому геть засмучений. Він програв чотирнадцять тисяч. Дідько, треба ще вміти так програвати! Але йшлося не тільки про гроші. Він не переймався цим програшем. Хлопці та гра — ось що найбільше хвилювало Шеллі. Утім, тепер він не зможе грати. Це неможливо! Проста арифметика: грошей катма. «Я маю знайти роботу. Якщо не продаж програмного забезпечення, тоді це має бути щось інше. Може, знову почати продавати яхти в Монтереї? Фе. Чи зможу я цим займатися? Тижнями сидіти в офісі, очікуючи на клієнтів, і продавати одну яхту на місяць чи два місяці — прямий шлях до божевілля» . Шеллі потребував рішучих дій.

За останні півроку він програв чимало грошей. Імовірно, сорок чи п’ятдесят тисяч доларів — Шеллі навіть боявся вести точний підрахунок. Можливостей дістати ще грошей у нього не було. Норма отримувала свою зарплату на окремий банківський рахунок. Він уже добряче напозичався — брав гроші в усіх, кого знав, щоправда, за винятком партнерів із покеру, бо то було б геть недоречно. Утім, у нього був останній актив — тисяча акцій банку «Imperial Valley» приблизно на п’ятнадцять тисяч доларів. Але як отримати готівку, щоб про це не дізналася Норма? Так чи інакше вона все одно дізнається. У нього вже не лишилося виправдань, а їй от-от урветься терпець. Отже, це тільки питання часу.

Чотирнадцять тисяч? Клята остання роздача. Він проживав цей момент знову і знову. Шеллі щиро вірив у те, що грав правильно: коли шанси зростають, треба діяти… бо як почнеш нервуватися — вважай, гру скінчено. Це карти. Він знав, що ситуація невдовзі зміниться, і зазвичай так і траплялося. Шеллі був досить-таки завбачливим. Він знав, що робить, бо активно грав у карти ще з підліткового віку, а в старшій школі став букмекером і приймав ставки на бейсбол. Та діяльність приносила йому чималі прибутки!

У віці чотирнадцяти років Шеллі прочитав (щоправда, згодом забув, де саме), що шанси на те, щоб угадати трьох гравців, які в конкретний день загалом матимуть шість потраплянь по м’ячу, становлять двадцять до одного. Він пропонував дев’ять або десять до одного — і охочих зробити ставку не бракувало. День у день ці недоумки щиро вірили, що троє гравців із десятки, яка складається, скажімо, з Ментла, М’юзіала, Берра, Пескі, Бенча, Кер’ю, Бенкса, Макквіна, Роуза та Каліна, мають заробити ці шість очок. Ідіоти! Вони так і не дізналися правду.

Можливо, він теж не бажає дізнаватися правду. Може, його теж можна вважати недоумком і йому не варто лізти в цю гру. Бракує грошей, бракує витримки, бракує хисту. Та Шеллі не хотів вірити, що насправді все так погано. Він грає вже понад п’ятнацять років і раптом перетворився на поганого гравця? Щось тут не те. Може, є якісь дрібниці, які він робить по-іншому? Можливо, погані карти стають йому на заваді?

Він знав, що найбільшою помилкою було те, що під час «чорної смуги» свого життя він був надто нетерплячим і намагався здобути перемогу, маючи на руках посередні карти. Авжеж, жодного сумніву. Це карти. Звісно, ситуація невдовзі зміниться на краще — це питання часу. Це може статися під час будь-якої гри (чом би й не наступної?), і тоді він зможе вибороти свою фантастичну перемогу. Шеллі грав у карти протягом п’ятнацяти років, і рано чи пізно все має владнатися. Потрібен тільки час. Але він не мав за що його купити.