Галина Бабич - Професор Шумейко

Пансіонат у Чорноморці жив за тими ж суворими законами, що й інші. Біля важких, окутих залізом воріт пансіонату — міліція. Усе розписано по годинах: здача аналізів, сніданок, обід, вечеря, сон. Сувора дієта, від якої можна було вмерти раніше, ніж від холери. Ніяких передач від родичів, знайомих. Через садову огорожу пансіонату звисали грона дикої малини, яку раніше дітлахи поїдали, ідучи в їдальню. Тепер ці ласощі суворо заборонялися. Не їж, не пий, виплюнь, не бери, не контактуй, не смій... і ще багато «не», якими мордували батьки своїх дітей в обсервації. А діти як діти. Вони не розуміли того жаху, який охопив дорослих, і тому залишалися радісними істотами у похмурих стінах пансіонату, де, здавалося, уже й повітря було отруєне важкими міазмами і димом, який валував із дачних ділянок одеситів.

— Знову чергове спалення мерця, — скрушно хитав головою пацієнт (той, хто проходив обсервацію).

Хоч голосіння за покійником ніхто не чув. Народ заспокоював спочатку себе, а тоді пацієнта, у кого зовсім від страху потьмарився розум. Та про обережність ніхто не забував. І всякий раз, здаючи аналіз, косо зирив на баночку з калом свого сусіда. Тільки дітей не можна було утримати від веселого сміху, пустощів.

— Тато! А білявий хлопчик дристав під кущем!

— Натко! Скільки можна тобі повторювати: не білявий хлопчик, а Сашко. І твоє погане слово, навіть вимовити не можу. Забудь його.

— А мама вдома, коли чистить унітаз, каже: «Знову наш татусь дристав!»

— Приїду — розберуся.

Але Натина інформація занепокоїла Клима Івановича. Може, не йти сьогодні до них на посиденьки?

«До них» — це дві чарівні жінки і білявий хлопчик Сашко. Вони ж усе зрозуміють. Запідозрив, злякався. Господи, яка мука! Так іти чи не йти до них?

Як же гарно все складалося. Клим Іванович дістав путівки до моря. Можна з дитиною. Це влаштовувало всіх, особливо дружину.

— Оздоровимо біля моря Натусю. Хворітиме менше взимку.

Відпустку дружині перенесли, і Клим Іванович поїхав до Одеси з Натусею. Приїхав. І як же все гарно починалося! Погода сонячна, один тільки день дощило, від пансіонату до моря — два кроки. Ната друзів знайшла. Клим Іванович також. І на тобі! Серед білого дня дільничний Марко замогильним голосом наказував усім, ні, просив, звільнити пляж. Дивиться Клим Іванович через огорожу на море, а на березі ані душі. Це Ната привела його до білявого хлопчика і його мами. Оскільки мама була з подругою, то відпочивали тепер гуртом: двоє дітей і троє дорослих.

— Що його робити? Іти сьогодні до них чи не йти?

— Нато! Ти нічого не переплутала? Може, це був не Сашко?

— Сашко, Сашко! У нього трусики в зірочки.

Коли й зірочки розгледіла моя Ната, то, напевно, правда. Я не боягуз, і тим більше не зрадник. Вирішив бути твердим.

— Нато! Знайди нашу гру «Скреблі». Після вечері підемо до Сашка в гості. Будемо грати. Це цікава гра: фішками складати слова. Потренуємось, Натко, бо гра ця інтелектуальна. Умова: нічого не брати, з чужих склянок не пити, в туалет не бігати.

— А як захочу?

— Кажи: хочу додому, хочу спатки. І сідай подалі від Сашка.

— Вечір добрий! — старався бути привітним як ніколи Клим Іванович.

Дамо невеличку характеристику двом жінкам. Русокоса, синьоока, висока заміжня — це мати Сашка, Уляна Павлівна. За фахом — соціолог. Друга назвалась Євгенією, а простіше: звіть мене Женя. Завідувачка хімчистки, і до нашої з Уляною Павлівною гуманітарії наче й не мала стосунку. Але це тільки на перший погляд. Згодом, познайомившись ближче, Клим Іванович зрозумів, що це не так. Не мала ні дітей, ні чоловіка, хоч за віком наче й пора. Вирізнялася від усіх в пансіонаті своїм гардеробом. Та кому він потрібен в обсервації? Усі пацієнти ходили в одному і тому самому вбранні: синіх спортивних костюмах фабрики «Киянка», хоча у валізах залежувалося інше. Женя міняла одяги (так каже Ната) двічі на день. На неї кидали сердиті погляди, багатьох дратувало, а Климу Івановичу подобалося, Климу Івановичу подобалися не тільки одяги Жені, а ще й Уляна Павлівна.

Цього вечора гра в «Скреблі» йшла мляво й нецікаво. Весь час вигравала Женя. У Клима Івановича нерви остаточно розладналися, надто після третього візиту Сашка до туалету.

— Нато! Ти спатки не хочеш?

— Не хочу!

— Як не хочу? Ходімо, любенька!

— Було дуже цікаво і весело! — в удаваному захопленні мовив Клим Іванович.

Жінки підозріло поглянули на нього.

— У вас щось негаразд?

— О ні! У мене все гаразд! Я здоровий! Розумієте, погане харчування, напружена обстановка, нерви.