Аґата Тушинська - Наречена Шульца

У Дрогобичі після Другої світової війни радше не було православних священиків — були греко-католицькі, саме їх переслідувала радянська влада: забороняла богослужіння, закривала греко-католицькі церкви, чимало греко-католицьких священиків відбували покарання у сталінських таборах як політичні в’язні, інші вели священицьку практику підпільно.

Jerzy Ficowski, Regiony wielkiej herezji: szkice o życiu i twórczości Brunona Schulza , Kraków : Wydawnictwo Literackie, 1967. Це перше видання цієї книжки, друге, доповнене, під назвою „Regiony wielkiej herezji і okolice. Bruno Schulz i jego mitologia” було опубліковане 2002 року в Сейнах у видавництві „Pogranicze”. Український переклад: Єжи Фіцовський, Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія , переклад з польської Андрія Павлишина, Київ : Дух і літера, 2010.

Bory Tucholskie — територія соснових борів площею близько 3 тис. км2 на півночі Польщі (Поморське та Куявсько-Поморське воєводства).

Tleń — місцевість у центрі Тухольських борів.

Мєчислав Мочар (Mieczysław Moczar), псевдоніми Мєтек, Мочар, Ворон, Ришард, Болєк (1913–1986) — комуністичний і партійний діяч Польської Народної Республіки, генерал дивізії Корпусу внутрішньої безпеки, міністр внутрішніх справ, голова Верховної контрольної палати, посол Сейму ПНР у шести каденціях, у 1956–1981 роках — член Центрального Комітету Польської об’єднаної робітничої партії.

Шренцель (Schrenzel) — справжнє прізвище родини Шелінських, змінене на Шелінські після їхнього переходу на католицизм.

Міра Зимінська-Сиґетинська (Mira Zimińska-Sygietyńska, 1901–1997) — зіркова співачка й акторка в міжвоєнних кабаре, одна з перших автомобілісток у Польщі (її червоний мерседес-кабріолет був легендою в довоєнній Варшаві), приязнилася зі скамандритами, одна з моделей Віткаци, під час Другої світової війни боролася в Армії Крайовій, брала участь у Варшавському повстанні, була ув’язнена у Пав’яку, акторка театру, режисерка і педагог, співзасновниця і директорка державного ансамблю пісні і танцю „Мазовше”.

„Бригада шліфувальника Каргана” („Brygada szlifierza Karhana”, 1949) — п’єса чеського драматурга, взірець літератури соцреалізму про перемогу соціалістичної колективної праці над буржуазним минулим, уперше поставлена в Лодзі 12 листопада 1949 року з нагоди відкриття Лодзького Театру Нового, на основі цієї п’єси було знято художній фільм „Дві бригади” (1950).

Березень 1968 року (Березень’68, Штурм’68) — політична криза, спричинена студентськими демонстраціями у Варшаві, Ґданську, Кракові, Познані, Лодзі, Радомі та інших містах, які були придушені відділами громадянської міліції та робітничими активістами. Першою була демонстрація студентів 30 січня 1968 року біля пам’ятника Міцкевича у Варшаві з вимогою відновлення забороненого спектаклю „Дзяди” в Національному Театрі та скасування цензури. 19 березня Ґомулка засудив антирадянські мотиви „Дзядів” та антисоціалістичні дії студентів, яких було оголошено „ворогами Народної Польщі”, наголосив на єврейському походженні ініціаторів протесту з Варшавського університету, що викликало нечувану хвилю антисемітизму (лише з Польської об’єднаної робітничої партії було викинуто понад 8 тис. осіб єврейського походження), яка поширилася на всі галузі суспільного, політичного, культурного, освітянського життя Польщі. Організатори протестів відбули ув’язнення від 1,5 до 3,5 року.

Грудень 1970 (грудневі події, грудневе повстання, бійня на Узбережжі) — робітничі протести у Польщі 14–22 грудня 1970 року (страйки, демонстрації, віче, бунти головно у Ґданську, Ґдині, Щеціні й Ельблонґу), придушені міліцією та військом. Причиною була урядова постанова про підвищення цін на продукти харчування, страйкарі вимагали скасування цієї постанови та підняття зарплатні. Протести почалися 14 грудня на Ґданському кораблебудівному заводі й перекинулися на інші міста, у результаті репресій під час грудневих подій загинула 41 особа, 1164 було поранено, арештовано понад 3 тис. осіб.

Заміський будинок Фіцовських неподалік Варшави в місцевості Вільґа, назва „Циганівка” пов’язана із захопленням Єжи Фіцовського ромами, на подвір’ї будинку стоїть автентичний циганський віз.

Лист 59, або Меморіал 59 — відкритий лист до Сейму, підписаний наприкінці 1975 — на початку 1976 року 66 польськими інтелектуалами (спочатку їх було 59, звідси й назва) із протестом проти змін, внесених до Конституції ПНР, зокрема про керівну роль Польської об’єднаної робітничої партії та вічний союз Польщі із СРСР. Підписані під листом вимагали свобод совісті, праці, слова та інформації, науки. Лист закінчувався словами: „де немає свободи, там немає миру й безпеки”. Це був перший колективний спротив польської інтелігенції проти комуністичної влади, відтак було ще кілька схожих листів від лівої опозиції та католицьких середовищ.