Люба Клименко - Антипедагогічна поема

При вході Аврора Чингізівна побіжно глянула на себе в дзеркало і констатувала: «З такою втомленою пикою тільки в ресторан ходити! — Але потім додала, — зрештою, в мене ділова зустріч, а не побачення».

Як же вона здивувалася, коли помітила, що Сергій Костянтинович поводиться не так, як на діловій зустрічі, а як годиться на побаченні.

Аврора Чингізівна сприймала всі його залицяння з повною апатією. Мета її приходу в ресторан була цілком прагматичною: наїстися. А все інше її не обходило. Вона замовила собі кусень м’яса, дорогого вина і французького сиру з фруктами і, ретельно пережовуючи страву, спокійно вислуховувала тиради про те, як важливо мати лише одну хорошу вчительку в школі, щоб стати Людиною. От у нього такою вчителькою була…

Далі Аврора Чингізівна відключилась, бо насолоджувалася їжею, тоді відчула, що їй слабнуть від вина ноги, а значить, вона трохи сп’яніла. «Дарма, — подумала Аврора, — цей чмур довезе мене додому на своєму мерсі».

Треба сказати, що Сергій Костянтинович також сп’янів. Він почав непристойно жартувати.

— Ось ви, Авророчко, розповідали Колі про члени з іксами і члени без іксів. Так от: я — член з іксом. Я маю бабки, дві машини, багато нерухомості, і при цьому мій член ще добре працює. А навколо вас самі члени без іксів. Ви розумієте, на що я натякаю?

— Ви хочете зі мною переспати?

— Я хочу кохатися з вами. Чуєте, кохатися. Це різні речі.

«Да-а-а, яблунька від яблучка не дуже-то й відрізняється!» — подумала Аврора Чингізівна, знову згадавши Юрині сірі спортивні штани з виразним горбиком спереду.

— А ви одружений? — спитала вона.

— Так, але…

— Не напрягайтесь. Далі можете не пояснювати.

— Даремно ви так. Я щиро признаюся: ви мене заводите. Одне ваше ім’я чого вартує! «Аврора» — це так сексуально! Революційний корабель з жіночим ім’ям і чоловічим характером. Хіба ви не така?

— Така. Але це ще не підстава лягати з вами в ліжко.

— А «Чингізівна»! Щось джигітське, орієнтальне, азійське, степове…

— О, та ви романтик! Хто ви за спеціальністю?

— Юрист.

— Напевно, адвокат?

— А як ви вгадали?

— Через ваше красномовство. Але це так само не підстава з вами спати.

— Я повторюю: ви мене заводите. Я маю змогу переспати з будь-якою бабою, але втратив до них усіх інтерес. Не те, щоб я не ходив наліво. Чесно признаюся: ходжу. Але тільки так, для годиться. Аби не втрачати тонусу. А від вас у мене відразу встає. Скажіть мені ще раз: «член з іксом».

— Член з іксом.

— Я зараз кінчу.

— Я не сплю з батьками своїх учнів. Це мій принцип.

— Знаєте, скільки разів за своє життя я зраджував своїм принципам! І нічого. Живий!

— Вам можна: ви — адвокат. А я вчитель. Я, мєжду прочім, сію добре, вічне…

— Ну, скажіть іще раз: «член з іксом»!

— Якщо вам від цього стане легше, будь ласка: член з іксом!

Сказавши це вдруге, Аврора Чингізівна завагалася: а може, подбати про своє жіноче здоров’я? Адже він нічого, класний. «Принаймні ніколи не буду голодною і без транспорту».

Однак тут перед її очима знову з’явилися спортивні штани, з яких випирала могутня молодеча машинерія. Вона зрозуміла, що саме це її заводить, а не мерс папашки чи французький ресторан. Тобто її заводить саме синочок, а не папашка.

— Ну добре, я погоджуюся на уроки, — сказала вона. — Як часто ми будемо займатися з вашим сином?

— Він хоче щодня… Але це заважатиме його спортивному графікові. Думаю, три рази на тиждень достатньо.

— Два, — заперечила Аврора.

— Два так два, — і вони розмахнулися, щоб ударити по руках.

Але тут Юрин папашка схопив її за руку і боляче стиснув, дивлячись їй прямо в очі.

Аврора Чингізівна мало не скрикнула від болю. Але в такому разі це суперечило б іміджу і «Аврори», і «Чингізівни», тож вона стрималася, не зойкнула. Вона спокійно витримала і біль, і погляд самця.

Самець справді збудився.

Це їй сподобалося. Після невдачі з попереднім коханцем їй треба було підняти самооцінку. І вона піднялася. Разом з папашчиним робочим інструментом.

Аврора глянула у вікно. Там ішов дощ. «Нічого, — подумала вона. — Адже цей чмур завезе мене на своєму мерсі додому».

Однак, коли вони вийшли на вулицю, то побачили, що з мерсом, на який вона покладала такі надії, сталися неприємності. На ньому балончиком було написано: «Кобель!».

Зненацька з безстрашного самця Юрин папашка перетворився на побитого пса з підібганим хвостом.

— Блін, це мене жінка вислідила, — тихенько сказав він. — Вона явно десь тут ховається. Зробимо вигляд, що в нас нічого не було! — І голосно додав: — дякую, Авроро Чингізівно, за сина. До побачення!