Люба Клименко - Антипедагогічна поема

Так було зручно обом.

Аврора приготувала пляшечку вина і три види сиру, все це вона купила в елітному супермаркеті, повертаючись зі спа-центру додому.

Мирослава прийшла вчасно, однак була вся напружена і знервована.

«Передменструальний синдром», — констатувала для себе Аврора і вирішила не пришвидшувати подій. Відкоркувала вино, розклала на тарілку сири впереміш із виноградом, горіхами й медом, розлила вино в бокали.

— Ну що, Мирославо, мир-дружба-кукурудза? — пригадала вона давню київську дитячу «мирилку».

Мирослава мовчки цокнулася з Авророю й жадібно ковтнула.

Аврора, дещо стурбована її мовчанкою, поцікавилася:

— Ви на мене ще сердитеся?

— За що? — здивовано перепитала Мирослава, а потім, згадавши істотний момент своєї й Аврориної біографії, махнула рукою: — А-а, за Олексу? Та я вже й забула!

Це було кумедно: дружина приходить до колишньої коханки свого чоловіка, абсолютно забувши, що та колись була коханкою її чоловіка. Так уміють робити лише киянки.

І дві жінки розсміялися. Потім зробили ще кілька ковтків, закусили сиром, і розмова полилася сама собою.

— Мені потрібна допомога хорошого психолога, — сказала Мирослава.

— Не знаю, чи я «зійду» за такого, — засумнівалася Аврора.

— Судячи з нашої першої зустрічі, саме ви мені й потрібні.

— Постараюся виправдати довіру! — пожартувала Аврора. — То які у вас проблеми?

Мирослава посерйознішала.

— У мене є коханець. Сподіваюся, що ви не скажете про це Олексі. А якщо й скажете — не біда. Він, напевно, сам про все здогадується… Отже, у мене є коханець. Власне, був… А може, ще є. Не знаю. У нас склалися якісь дивні стосунки… Це тягнеться кілька років… Власне, це вже затяглося до неможливості. Вже стає ясно, що наші стосунки безперспективні, що треба розбігатися, але…

— Але?

— Але я не можу його кинути. Він сидить отут (вона показала на груди), і хоч кілок на голові теши!

— Розумію, — сказала Аврора, насправді абсолютно не уявляючи, як допомогти Мирославі.

Вони знову цокнулися, випили, — тепер уже на брудершафт, — і закусили сиром.

Мирослава додала:

— Це просто невимовна мука. Я розумію, що він мені не потрібен, і, в принципі, я йому теж уже до лампочки, але я весь час думаю про нього, згадую наші з ним зустрічі, любовні сцени… Може, це і є любов?

«І що їй сказати?» — спитала себе Аврора. І, згадавши свою ситуацію з Олексою Тарасовичем, спробувала пояснити:

— Це залежність.

— Що?

— Це залежність. Людина дуже легко стає залежною від того, до чого звикла. Колись це так і називали: «звичка». Природа залежності одних людей від інших така сама, як залежність людини від наркотиків чи паління. От тобі приклад: ти встаєш щоранку і відчуваєш потребу випити кави, особливо, коли чуєш її запах. Ти знаєш, що вона тобі шкодить, що після неї у тебе гірко в роті і гупає серце. Але ти, незважаючи на це, п’єш її. Чи можна сказати, що ти любиш каву? Ні. Насправді ти її ненавидиш, бо її ненавидить твій організм, для нього це отрута. — Аврора ввійшла в раж, встала зі стільця і, уявивши перед собою велику аудиторію, натхненно вимовляла: — Так само і в стосунках з людьми… Розумієш?

— Здається, розумію. Але як цього позбутися?

— Позбутися будь-якої залежності важко. Але можливо.

— Як?

«Якби я знала!» — з досадою подумала Аврора. Однак зненацька її осяйнула ідея.

— Автотренінгом.

— Поможи мені, я заплачу.

«Киця ти моя! Хоч одна людина в світі запропонувала оплату за мої безцінні психологічні послуги!».

— Добре. Починаймо.

І Аврора почала імпровізувати:

— Яка твоя улюблена пісня?

— «Вона». Знаєш?

— Здається, так, ану наспівай.

— Можна? — Мирослава показала на гітару що висіла на стіні, вкрита шаром пилюки.

— Можна, — великодушно дозволила Аврора.

Мирослава взяла гітару, швиденько настроїла її і почала під акомпанемент співати:

Аврора, згадавши пісню, підтягнула:

— Стоп! — перебила Аврора. — Співаймо замість «вона» — «воно».

Мирослава з недовірою подивилася на Аврору, але слухняно виконала її наказ:

— А воно, а воно… — заспівала вона і затнулася.

— Справжнісіньке гімно! — закінчила фразу Аврора.

Мирослава спершу шоковано на неї подивилася, але потім розреготалася.