Алекс Грей (Нижегородов) - Одержимість

Здесь есть возможность читать онлайн «Алекс Грей (Нижегородов) - Одержимість» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Издательство: Strelbytskyy Multimedia Publishing, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Одержимість: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Одержимість»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Чотири дні удвох в одній машині через всю Європу. Такий сюжет «Одержимості». Але в ці чотири дні відбувається переосмислення багатьох моментів життя. Що важливіше, мрії чи реальність? Бути художником чи залишитися з коханою людиною? Алекс, Анна, Макс та інші герої знаходять те, що найбільш важливо для них в житті, для когось це медицина, для когось це виноробство і виноградники, для когось це живопис, а для когось циркове життя, наповнене щоденним ризиком. Але всіх цих героїв об'єднує одне — всі вони одержимі своїми ідеями, цілями, бажаннями і мріями.

Одержимість — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Одержимість», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Ну, то підмалюй так, як ти вважаєш за потрібне.

Я взяла олівець і почала ретельно вазякати олівцем по папері. Мама і цей художник спостерігали за моєю творчістю мовчки. Я пихкала і дуже старалася. Коли я закінчила, я підняла цей портрет і, тримаючи в руках на рівні свого обличчя, показала їм. В їх очах я бачила розгубленість.

— Що, хіба погано я намалювала? — запитала я.

— Ні, ну що ти! — вигукнув художник і підхопив мене на руки. — Дівчинко, та в тебе просто талант! А ну, намалюй мені ось цей шматочок моря зі скелею. Що ти там бачиш? — він показав на скелю, яка виступала з-за мису, на якому росла стара, крива самотня сосна.

Я тоді взяла олівець, аркуш паперу, поклала на тротуарну плитку і, стоячи на колінах, почала малювати. Я не дуже добре пам'ятаю все своє дитинство, але той день, чомусь, запам'ятався мені назавжди. Я не можу сказати, скільки часу я малювала, але коли я підняла голову, то навколо мене стояли люди і мовчки спостерігали за моєю творчістю з висоти свого зросту.

— Тобі треба обов'язково зайнятися малюванням. — резюмував цей художник, коли я сказала, що вже закінчила свою роботу. — Я би міг порекомендувати вам дуже хорошого вчителя, — сказав він, звертаючись вже до мами, — ну, або я сам міг би позайматися з Вашої донькою. Вона дуже добре відчуває папір і олівець. В її віці діти так не малюють. Я думаю, що з неї вийде, якщо не геніальний, то вже точно, дуже хороший художник.

Цей портрет і мій пейзаж довший час висіли в маминій кімнаті на стіні, поки ми не переїхали. Та мама їх і зараз зберігає, я точно знаю. Вона взагалі зберігає всі мої малюнки і начерки, навіть чернетки, які я просто викидала. Так ось, в той рік мама віддала мене спочатку в художню студію, а пізніше, через кілька років я вступила до художньої школи. Малювала я дійсно непогано, вчителі мене хвалили і пророкували велике майбутнє. А я малювала і малювала. Малювала практично завжди і скрізь. Навіть, коли ми з батьками виїжджали на пляж, я малювала на піску. У кафе я малювала на серветках, у тролейбусах я дихала на шибки і малювала на вікнах пальцем. Навіть у ванній, поки мама витирала мене і моє волосся після чергового купання, поставивши на табуретку, я встигала помалювати на запітнілому дзеркалі. Всі доріжки навкруги були замальовані кольоровою крейдою. Мені перестали дарувати ляльки і настільні ігри, тому що вони мене просто перестали цікавити, а все частіше дарували і купували все, що було пов'язано з живописом. Фарби, олівці, фломастери, крейда, пастель, папір, ну все, що можна було знайти в магазинах, приносили мені. Але я мріяла про свій власний мольберт. Купити його мені могли, проблем з цим не було. Але проблема була в тому, що поставити його було ніде в нашій маленькій квартирі, а ми жили тоді в половині приватного будинку прямо на березі моря. Тому, я все більше часу проводила в художній школі. Мені навіть дозволяли виносити мольберт зі школи, щоб я могла малювати на природі. Пізніше, правда, коли я підросла, то тато спорудив мені в сараї щось схоже на міні-студію, де я могла розвішувати свої картини, розкидати фарби і не прибирати після чергового нападу творчості. Тато дуже добре ставився до мого захоплення, він навіть сам робив мені рамки і натягував полотна. Коли я опинялася наодинці з мольбертом, як не смішно би це звучало, я провалювалася в свій світ, в свою реальність, яка для багатьох оточуючих виглядала просто якимось незрозумілим фанатизмом. Спочатку всі раділи мому захопленню, допомагали, захоплювалися, але з часом, мама почала говорити, що не можна стільки часу проводити за мольбертом, що потрібно іноді ходити гуляти з подругами, на море, на пляж, книги треба читати, а не тільки жити в світі фарб. Хоча я не розуміла, чого тут такого поганого, жити в світі цих самих фарб. Але я не звертала ніякої уваги на сарказм, який ріс навколо мого захоплення, на підколки друзів, яких у мене майже не залишилося, на зауваження батьків і вчителів в школі. У школі, до речі, я вчилася непогано, але навіть на уроках я продовжувала малювати. Всі поля моїх зошитів були змальовані морськими пейзажами, портретами однокласників і вчителів. Якось я прийшла додому після занять в художній школі, мені тоді було вже років дванадцять, і побачила незнайомого дядька, з яким мама на кухні пила чай. Тато тоді був на роботі, і я одразу вбила собі в голову, що цей дядько поганий. Не знаю чому, але в мене тоді склалася жахлива антипатія до нього. І, хоча, він виявився звичайним психотерапевтом, а тоді це ставало модним, напевно, привитим американськими серіалами і фільмами, де всі свої проблеми, тимчасові труднощі, навіть просто поганий настрій, люди були готові обговорювати з психологами і психотерапевтами. Я його не злюбила з самого початку. До речі, з того моменту і до сих пір, я терпіти не можу психотерапевтів і психологів. Мама делікатно вийшла з кухні, залишивши нас з ним наодинці. І він спочатку почав мене розпитувати про мої захоплення, про те, з ким я дружу і ким хочу стати в житті. Я відповіла, що хочу малювати, і мені все одно ким бути, аби мати можливість і час для занять живописом. А він сказав, що поки це мана, і з цим ще можна боротися і, навіть, виявляється, можна виправити. А коли це переросте в одержимість, тоді все буде дуже погано. Я дуже агресивно поводилася з ним, навіть, хамила, намагалася довести, що немає нічого поганого в тому, що я займаюся улюбленою справою, і мені просто наплювати на те, чим займаються мої однолітки. А він, навпаки, був добрим і лагідним, говорив спокійно і впевнено, але на мене це діяло ще більш дратівливо. Він говорив, що в дванадцять років дівчинки вже повинні починати цікавитися хлопчиками, нарядами, молодіжними журналами, а не лише малювати. При тому, він говорив, що малювати — це добре, але просто треба знати міру. Того вечора ми так і не прийшли до спільного знаменника. Йому не вдалося переконати мене щось змінити в своїх поглядах, навпаки, після того, як він пішов, я закрилася в своєму сараї-студії і малювала, малювала… Мама знала, що чіпати мене немає сенсу, коли я закривалася і занурювалася в творчість, тато навпаки, напевно, був єдиним, хто підтримував мене на всі сто відсотків. Тому, мені ніхто не заважав тоді. Я малювала довго, навіть не пішла додому вечеряти, не робила домашніх завдань, мені просто не хотілося виходити в їх світ. У тій студії я тоді і заснула. Прокинулася лише вранці, коли мама стукала в двері. Я відчинила двері і побачила червоні, заплакані мамині очі. Вона нічого не сказала, просто так буденно сказала, що сніданок на столі і мені час до школи, бо я спізнюся. І ані слова про вчорашню розмову з психологом. Наче, нічого і не було. Але ввечері мене знову чекав цей доктор. Я весь день думала, як зробити так, щоб не засмучувати маму, адже я її дуже сильно любила, а вона мене. Ми ніколи не сварилися, просто тут наші погляди на моє малювання почали розходитися. Я сказала психологу, що хочу поговорити з мамою і вийшла з кімнати. Мамі я сказала, що я зроблю все, щоб вона тільки не сумувала, але нехай ніколи більше цього дядька в нашому будинку не буде. Мама знала, що сперечатися зі мною марно і погодилася. Більше в моєму житті ані психологів, ані психотерапевтів не було. Малювати я, звичайно ж, не перестала, просто стала менше афішувати те, чим я займалася. Для мами я була старанною донькою, допомагала по будинку, по господарству, а в школі я була старанною ученицею. Але насправді, я постійно читала про художників, ходила в художню школу, а вечорами і, навіть, по ночах сиділа в своєму сараї і малювала.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Одержимість»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Одержимість» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Александр Беляев - Небесний гість
Александр Беляев
Алекс Грей (Нижегородов) - Політ завдовжки в життя
Алекс Грей (Нижегородов)
Алекс Грей - Кулинария любви
Алекс Грей
Алекс Грей - Шторм
Алекс Грей
Алекс Грей - #Школа.net
Алекс Грей
Алекс Грей - Тень Махаона
Алекс Грей
Алекс Грей - Квест
Алекс Грей
Алекс Грей - Головоломка
Алекс Грей
Алекс Грей - Одержимость
Алекс Грей
Отзывы о книге «Одержимість»

Обсуждение, отзывы о книге «Одержимість» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x