Алекс Грей (Нижегородов) - Одержимість

– Іди, відпочивай, завтра у нас багато роботи, а через тиждень ти повинна всіх підкорити і стати королевою.

Я попрощалася з ним і понуро пішла додому. Того вечора я зрозуміла, що мій спокій в черговий раз втрачений. Залишилося лише питання, як довго це буде, і як далеко все може зайти. Я дала собі тверде слово контролювати себе і більше не піддаватися таким слабкостям, але при кожній зустрічі у мене зводило всі м'язи і холоділо між лопатками. Весь тиждень ми працювали, в цих приємних турботах я трохи відволікалася від цих амурних думок, але він постійно з'являвся то з коробками піц для всіх, то просто в спортивному костюмі, щоб допомогти розвісити картини, то приходив з якимись суворими тітками в величезних окулярах, які, напевно, взагалі ніколи не вміли посміхатися. У ті моменти, коли він був поруч, я відчувала себе скутою, а він, навпаки, то клав мені руку на плече, коли я стояла за мольбертом, то підтримував за ногу, коли я, стоячи на драбині, намагалася забити черговий цвях, то розповідав смішний анекдот, а коли всі починали сміятися, він невимушено підморгував мені. Він практично щодня підвозив мене на своїй улюбленій ретро-машині, як він називав «двадцять першу Волгу». І, хоча ми з ним навіть жодного разу не поцілувалися, наші відносини почали обростати чутками. Подейкували, що у мене з'явився багатий покровитель, всемогутній і дуже вражаючий. Але я про нього зовсім нічого не знала. Та, що я, про нього в нашому місті взагалі ніхто нічого не знав. Єдине, що мені було відомо, що звали його Борисом.

Ефект від виставки перевершив всі не тільки мої очікування, а й очікування оточуючих і всіх, хто допомагав мені в організації. Мені дарували квіти, просили автографи, телевізійники один за іншим шикувалися в чергу, аби взяти в мене інтерв'ю. Я смикалась з одного кута галереї в інший, раділа, літала, немов на крилах, а він просто стояв, притулившись плечем до стіни і схрестивши на грудях руки. Він взагалі вдавав, що він тут зовсім ні до чого, хоча я знала, скільки коштів і сил він вклав в цю виставку. Спочатку я планувала «виставлятися» кілька днів, але виставка затягнулася на тиждень. Якось увечері він запросив мене і всю мою команду в ресторан, відзначити успіх. Ми пили шампанське і їли фрукти, веселилися, окрилені успіхом, танцювали і говорили тости. Спочатку він спостерігав за нами так, як дорослі спостерігають за дітьми, що граються в аквапарку, потім попросив розлити шампанське, встав і почав говорити тост. Коли він вимовив перше слово, навколо запанувала повна тиша, хоча він не просив нікого замовкнути і слухати його уважно. Він просто невимушено підвівся з-за столу і сказав, тримаючи в руці келих:

— Успіх, це не тоді, коли тебе хвалять, не тоді, коли тобою захоплюються, і, навіть, не тоді, коли у тебе беруть автографи на пам'ять. Успіх — це коли ви самі відчуваєте свою задоволеність. І не просто задоволеність, а задоволеність собою. Кожному з нас, незалежно від статусу чи стану, занепокоєння душі заважає думати і зосереджуватися на досягненні мети. І тоді ми не можемо реалізувати себе ані в роботі, ані у відпочинку, ані в стосунках. Кожному з вас потрібно навчитися відкривати себе для інших, для інформації, для отримання енергії. Ви повинні побачити світ, світ не той, що бачать всі очима, а світ такий, яким він є насправді. Адже світ не тільки дивовижніше, ніж ми припускаємо, він набагато дивовижніше, ніж будь яке наше припущення. Ви просто поки закрили або не встигли відкрити двері розуму. Але ж там може бути як раз те, що вам необхідно, те, чого вам не вистачає. Не думайте, що ви все знаєте. Пам'ятайте, що досконалість не має меж, і сьогодні ти, Аня, разом зі своїми друзями, а цього ніколи не можна забувати, що сама ти б мало чого домоглася, заслужила дуже високої оцінки. Для того, щоб стати великим, потрібно не просто багато працювати, потрібно вкладати в себе впевненість і інвестувати бажання самовдосконалюватися. Є така давня мудрість: якщо мрієте з'їсти велику рибу — вам саме час навчитися плавати. Скажу вам, друзі мої, що ви дійсно навчилися плавати і тепер ваш результат — це… — він зробив багатозначну паузу, а всі завмерли в очікуванні якогось дива, і диво, дійсно, сталося. — Це запрошення на участь у вернісажі у Франції. Ви поїдете по легендарним місцям Ренуара і Моне, відвідаєте Лувр і Єлисейський палац. Це все буде в програмі вернісажу. Це буде не конкурс, а просто виставка-форум, куди з'їдуться кращі молоді художники з усього світу. Тож, вітаю, і, за вас!