Алекс Грей (Нижегородов) - Політ завдовжки в життя

— А я так і не навчився ні на чому грати. Після тієї травми, я просто категорично для себе вирішив не брати жодного інструменту в руки. Саме тому мені і цікава ваша історія. Ну що, за Вас?

— Ні, давайте краще за музику. — запропонував я.

— А, давайте за музику, я не проти.

Ми випили і знову замовкли. Я заплющив очі. Перед очима у мене був повний зал Паризької консерваторії. Глядачі сиділи і дивилися прямо на мене, а я грав той самий «Шторм». Це було лише кілька годин тому, а відчуття реальності ніяк не проходили. Музика продовжувала звучати всередині мене. І, хоча я розумів, що це лише віддзеркалення моєї підсвідомості, мені здавалося, що я перебуваю зараз не в літаку, а залі консерваторії.

— Гарне шампанське, так?

— Що? А, так, непогане.

— А Ви, як мені здалося, кудись провалилися.

— Та, так, втомився трохи, ось і відключився.

— Але я Вам не дам спати, бо це буде зовсім не по-товариськи так покинути на півдорозі свою життєву історію. — він знову посміхнувся. Його чарівна усмішка спонукала до подальшої розмови, та й мені, якщо чесно, було приємно згадувати ті часи.

Настав кінець навчального року. Весна, травень, всі красиві, з букетами, дівчата в білих фартушках, ми теж при параді, всі в піджаках. Виглядали ми смішно. Піджаки на багатьох з нас висіли, так як були на кілька розмірів більше, батьківські краватки яскраво контрастували з білими бантами дівчаток, вчителі всі щасливі, що нарешті зможуть відпочити від нас три місяці. Загалом, був один суцільний позитив. Традиційно ми завжди святкували закінчення навчального року у когось на дачі. Ми намагалися не повторюватися і постійно змінювали місця, їздили на різні дачі. У цей раз вирішили їхати до Рити. Точніше, запросили туди весь наш клас її батьки, та ще й пообіцяли сюрприз.

Дача у неї відрізнялася від традиційних дач вісімдесятих років. Будинок був невеликий, але цегляний, двоповерховий, з натуральним каміном. Цього разу зібралися всі, весь наш клас. Прийшла навіть Інга, її особисто запросила Рита. Останнім часом, особливо після тієї історії на природі, Інга з Ритою практично не розмовляли. Ритка вважала особистою образою вміння Інги грати на музичних інструментах. Інзі ж спілкування з Ритою, здавалося, було зовсім не потрібне. Для чого, того разу Рита особисто запросила Інгу, для всіх так і залишилось таємницею. Але я відчував, що щось повинно було статися. І я не помилився. Ми сиділи на веранді, згадували і розповідали шкільні історії, сміялися, підколювали один одного. Батьки Рити видали нам дві пляшки «Радянського шампанського», а самі сиділи в саду зі своїми друзями — сусідами по дачі.

Була у нас в класі така гра. Ми її самі придумали. Називали ми її «Гра в правду». Суть гри була простою і в той самий час досить небезпечною і цинічною. Ми по черзі задавали один одному каверзні питання, а той, кому ставили це питання, повинен був щиро на нього відповісти. Начебто нічого такого, але було одне АЛЕ. На це ж питання повинен був дати відповідь той, хто це питання задав. І теж чесно і щиро. А так, як ми жили і дружили всі з першого класу, то приховати щось було неможливо. Ну, а якщо когось викривали в обмані або нечесності, то він повинен був виконати якесь бажання. Питання були різні. І про те, ким хто хоче стати після закінчення школи, і про те, хто коли перший раз поцілувався, і про те, хто проводжав Маринку (Свєтку, Оленку і інших) додому з дискотеки. Різні були питання.

— Ну, тепер ти мені дай відповідь. — дійшла черга і до мене. А питання мені задала Інга. Я боявся її запитань, я просто подумки молився, щоб вона не торкнулася моїх найпотаємніших секретів. — Ти любиш лазити по деревах? — спитала вона, при цьому вона, не кліпаючи очима, дивилася мені у вічі.

— Люблю. — відповів я. — Також, не відводячи очей.

– І що ти там робиш? На цих деревах. Невже звідти краще чути і краще видно?

— Набагато краще, навіть краще, ніж ти собі можеш уявити, особливо, якщо побачити і почути можна лише звідти.

— А, що, хіба немає інших способів? — не вгамовувалася Інга. Я зрозумів, що мої таємні лазіння по деревах навпроти її будинку зараз стануть загальним надбанням.

— Це, дивлячись для чого. Якщо слухати Баха, то місць і способів багато, якщо просто підглядати за дівчиною, що готується до сну, то це найкраще місце.

Тут всі засміялися, а Інга продовжувала дивитися прямо мені в очі. За кілька людей від мене сиділа Ритка і дивилася то на мене, то на Інгу. Коли сміх затих, Рита сказала: