Алекс Грей (Нижегородов) - Політ завдовжки в життя

— Я зараз чай заварю, ти ж любиш чай, я знаю, зелений. Але я тобі заварю не просто зелений, а з жасмином. У Радянському Союзі такого не буває, це батько привіз з Югославії. Я пробувала, досить прикольний чай, чесно. — і, не чекаючи моєї відповіді, побігла на кухню заварювати чай. А я залишився в кімнаті і став перебирати відеокасети з фільмами. Ритка принесла чай, розлила по чашках, потім побачила розкладені касети і сказала:

— То це все непотріб, склади все назад. У мене є дуже класний фільм, з Міккі Рурком у головній ролі, «Дика орхідея» називається. Я сама ще не бачила, але дівчата говорили, що фільм — просто бомба. — вона підійшла до відеомагнітофона, вставила касету і натиснула на PLAY. Я не чув про такий фільм, не знав, хто такий Міккі Рурк, але не став сперечатися і вирішив подивитися, раз всі так хвалили цей фільм. Хто цей фільм бачив, той зрозуміє мене… Фільм ми, звичайно додивились і, як це зазвичай буває, заснули в одному ліжку. Але заснули ми вже під ранок… Це була наша перша ніч з Риткою. Я тоді нічого не зрозумів, та й не пам'ятаю практично нічого, і про якусь ейфорію або, навіть, екстаз мова взагалі не йшла. Я лежав з відкритими очима, крізь фіранки пробивалося недільний сонце. Судячи по світлу, вже був глибокий день. Ритка спала поруч, уві сні вона посміхалася і притискалася до мене. А я все думав не про неї. Всі мої думки були про Інгу. Я тоді думав, як би все могло бути, якби на місці Ритки зараз була Інга…

Це був Риткин голос, а це означало, що вона прокинулась. — Це Ахадов, мій улюблений поет. А ти будеш думати про мене весь день, Антоха? Я про тебе буду, і не тільки день, а все життя, адже тепер ми будемо завжди разом, чи не так? Ну чого ти мовчиш?

А я тільки знизав плечима і заплющив очі. Напевно, так і буде, якщо я не знайду Інгу. Але все йшло до того, що знайти її мені ставало все складніше і складніше. Тим паче, схоже було на те, що вона сама уникала зустрічі зі мною. Ці її слова нібито «…ніколи вона не зв'яже життя з бешкетником та розбишакою…» назавжди застрягли в моїй пам’яті, і постійно нагадували про це. Але я ж змінився! Мені хотілося кричати про це, аби вона почула, але вона не могла почути, як би я не кричав. Бо не було її зараз поблизу. Я думав про Інгу, а лежав в одному ліжку з абсолютно голою Риткою. Я просто лежав з заплющенми очима і намагався не чути і не бачити нічого. Я розумів, що Ритка вже не відпустить мене нікуди, і що ми, хочу я того чи ні, тепер точно будемо разом. Вона домоглася свого. А я все одно думав про Інгу, про те, як вона грала Моцарта, про те, як вона грала Бітлз, про те, як вона могла сміливо виступити проти Ритки, і про те, як вона повелася на Риткіне «підемо покуримо…» З іншого боку, думав я, Ритка — це ж не найгірший варіант. Те, що у мене до неї немає ніяких почуттів, так це не важливо. Вона була красунею, відмінницею, прекрасним музикантом і активісткою. Про неї мріяла вся наша школа і весь наш район, а вона вибрала мене. Тож, може, так і повинно було статися? Можливо, і не дарма зникла Інга, давши дорогу Ритці і нашим з нею відносинам. А ще, напевно, зовсім непогано, мати поруч з собою таку жінку, у якої батько не вилазить із закордонних поїздок.

— Ну, і чого ти мовчиш? Ти ж не спиш, я це відчуваю. — Ритка була наполегливою, і у мене не було сенсу більше прикидатися, і я розплющив очі.

Її обличчя було в десяти сантиметрах від мене, її сині-сині очі дивилися прямо на мене з якоюсь ще не знайомою мені іскоркою…

У той день ми до вечора не вилазили з ліжка. Це був день, за який я втомився більше, ніж на ковзанці, чи, навіть, більше, ніж після двадцятикілометрової пробіжки. Ввечорі, коли сили в мене вичерпалися остаточно, я вирішив збиратися додому. Ритка лежала на боці, підперши голову рукою, і дивилася як я одягаюся, потім тихо сказала:

— Будеш виходити, просто прикрий двері. — уже у під’їзді, перед тим, як зачинити двері, я почув з кімнати «Я кохаю тебе…». Я почекав секунду, зачинив двері і пішов додому.

Прийшовши додому, я хотів зателефонувати Ритці, але біля телефону лежала записка «Терміново передзвони Марині Вікторівні» . І я передумав телефонувати Риті і набрав номер Марини Вікторівни.

— Ти де пропав? — одразу запитала Марина. — Ми тебе всюди шукали, а ти зник кудись. Батьки сказали, що ти у друзів, а у яких вони не знали.