Алекс Грей (Нижегородов) - Політ завдовжки в життя

— Ну, що тут казати… звичайно ж, за Вас, Анюто! За те, щоб завжди в ці дні на цьому напрямку була льотна погода! І нехай завжди збуваються всі Ваші мрії! За Вас! — Нік підвівся і випив стоячи до дна.

— За Вас! — підтримав я і підвівся також.

— Дякую вам. — промовила Анюта, допиваючи своє шампанське. — І, до речі, я ж не розповіла вам ще одну річ. Мені сьогодні двадцять п'ять років виповнилося. І всі двадцять п'ять разів я святкувала в літаку, спочатку мама літала зі мною на руках до Парижу саме в цей день, потім ми літали разом, а тепер я літаю сама. Я щороку збирала гроші, щоб в цей день злітати до Парижу. Завдяки моїм коріння і французькому прізвищу, а прізвище цей француз все ж таки мені дав своє, з візами в мене проблем не було. А тепер ось я літаю сама. Я, взагалі-то зараз працюю на іншому напрямку, але в цей день щороку я прошуся саме на цей рейс. Всі знають і дозволяють мені тут, так би мовити, «попрацювати».

— Забавна історія. — посміхнувся Нік. — А, головне повчальна. Це я до того, Антон, що ми тут сидимо і розмовляємо, а наші дами з нами не те, що любов'ю позайматися, вони навіть з нами спілкуватися не хочуть. І все через каву і туфлі.

— А що за історія з туфлями? — запитала стюардеса.

— Та ось, його дружина купила собі дорогі французькі туфлі, а він цього не помітив і не оцінив. Ось, Ви образилися би, Анюто?

— Звичайно б образилася, і не просто образилася, я і вбити за таке можу.

— Жах який! — вигукнув я.

— Гаразд, ви тут відпочивайте, а я піду, все ж таки, трохи попрацюю. А Ви пийте шампанське за моє здоров'я. Якщо треба, я ще принесу, ви тільки гукніть. — вона встала і твердою ходою пішла в сторону кабіни пілотів.

– І що Ви на це скажете? — здивовано прошепотів Нік. — А я то думав, що тільки зі мною в житті бувають кумедні історії. Виявляється, що не лише на землі, але і в небі відбуваються дива. Гаразд, ми щось відволіклися від Вашої теми. На чому Ви там зупинилися? Згадуйте і продовжуйте розповідати.

Закінчилося літо, розпочався навчальний рік. Каток наш так і не відкрили, там були якісь проблеми з рефрижератором, не могли запустити холодоагент для штучного льоду. Тренер сказав чекати і запропонував по вихідним їздити в сусіднє місто на тренування. Спочатку ми їздили, але витрачати весь день на поїздки туди-сюди було досить нераціонально, і так потрохи наша команда розпалася. Ми так само, як і раніше збиралися у дворі, грали під гітару, але той вечір на дачі, напевно, багато що змінив у наших відносинах. Хтось перестав тусити з нами, хтось почав більше вчитися, та і, напевно, ми просто стали всі трохи дорослішими. Ми почали частіше розбиватися на пари, з'явилися інші пріоритети та інтереси. А я всерйоз зайнявся музикою. Звичайно ж, завдяки Ритці, про це одразу дізналися всі, але мене це мало хвилювало. Що цікаво, що всі мої друзі якось спокійно сприйняли цю інформацію, що сам Антон тепер не хокеїст, а звичайний скрипаль. На скрипці мені грати подобалося, я постійно вечорами ходив до музичної школи на заняття до Марини Вікторівни. З теорією мені допомагала Рита, потім ми навіть якось з нею грали дуетом, вийшло досить непогано, і вона запропонувала підготувати такий номер на шкільний концерт до Дня вчителя. Ми репетирували спочатку в школі, потім у Ритки вдома. З кожним разом ми грали все краще і краще. Якось в черговий вечір, ми як зазвичай репетирували у неї вдома, батьки її поїхали на дачу на вихідні, і ми мали повну свободу. Спочатку ми дійсно грали, грали багато і наполегливо, повторювали такт за тактом, відточували кожну нотку. Ми готували одразу кілька творів. Мені навіть самому не вірилося, що за такий короткий термін я зміг освоїти інструмент. Ще не все було ідеально в моїй грі, навіть все було далеко до ідеалу, але в дуеті з Ритою, я грав значно краще, ніж сам. Напевно, вона так позитивно впливала на мене, що я дійсно грав з кожним днем все краще і краще. Відігравши всю нашу програму, Ритка раптом сказала:

— Не хочеш сьогодні залишитися в мене? Батькі на дачі, нам ніхто не завадить. Зараз я вечерю приготую, потім кіно якесь подивимося, у мене є пару прикольних фільмів. — сказала вона, а я сумнівався, і вона бачила це. Я ще жодного разу не ночував у Ритки, мало того, я ще не провів жодної ночі у своєму житті з жінкою наодинці. — Залишайся, правда, а то мені якось ніяково. Я не люблю сама ночувати…

— Ну, гаразд, — сказав я, — я тільки додому зателефоную і попереджу.

Я зателефонував додому і сказав, що з ми друзями вирішили влаштувати невелику вечірку і я ночуватиму у них, щоб не тинятися по ночах. Мені, звичайно ж, дозволили, і я залишився у Ритки. Ми повечеряли, потім пили шампанське, яке Ритка успішно експропріювала з бару свого батька. Аж якось раптом Ритка сказала: