Максим Кидрук - Доки світло не згасне назавжди

Аміна раптом відскочила від Григора й затулила доньці рот. Рута від несподіванки лише закліпала. Прибравши долоню, жінка розвернулася та заговорила до чоловіка рівним, ненапруженим голосом, нібито заспокоювала пацієнта перед уколом:

– Вони були п’яними та припустилися помилки. Ми не в Середньовіччі живемо, і твоя донька має право вибору. Якщо вона так вирішить, – виразний акцент на «вона», – ми відведемо її до лікаря, який зробить аборт.

Григір кавкнув, неначе вдавившись кісточкою.

– Що ти сказала?

Рута мовчала, намагаючись погамувати тремтіння. Ну навіщо? Навіщо було йому розповідати?

– Так, вони були п’яні, інакше нічого цього не сталося б. – Аміна дивилася на чоловіка в упор. Рута відчувала, як невимовно він дратує матір, і дивувалася, як їй удається залишатися спокійною. – Григоре, це погана ідея – народжувати дитину, яку зачали напідпитку. Термін невеликий, нічого в тому страшного немає. Їй краще спробувати іншого разу, коли вона міцно стоятиме на ногах, коли усвідомлено хотітиме дитину, коли… – тут Аміна не стрималася, і в голосі задзвеніли металеві нотки: – Хоча б, чорт забирай, буде не під алкоголем!

Григір її більше не чув.

– Ти сказала аборт? Який аборт? – забелькотів він. – Ніхто не робитиме аборт, про що це ти? – Чоловік, як звір у клітці, заметався кімнатою та, нестямно трясучи головою, заторохтів: – Ні, ні, ні. Я цього не дозволю. Так не буде. Ти виховала з неї шльондру, та я не дам тобі перетворити її на вбивцю. Чуєш, що я кажу? – голос набрав сили й затвердів. – Моя дочка не стане вбивцею!

– Григоре…

Він зупинився і, судомно стискаючи та розтискаючи пальці, гаркнув:

– НЕ СТАНЕ!

Аміна завмерла перед донькою, ледь розвівши руки та намагаючись її захистити, проте Рута вихилилася з-за материної спини й випалила:

– Я тебе ненавиджу!

Широко розплющені очі проштрикували батька наскрізь. Ні вона, ні мати не винні, що горе виїло його зсередини, неначе паразит. Ні вона, ні мати не заслуговують на страждання через його схильність до затяжних нападів самокатування. Руті кортіло вигукнути ще щось подібне, але вона загрузла в павутинні незрілих, наелектризованих думок, зрештою лише люто виплюнула:

– Це ти вбивця! – і захлинулася повітрям. Батько пополотнів. – Ти, а не я! Все через тебе!

Потім розвернулася й побігла геть. Вискакуючи з квартири, Рута спробувала грюкнути дверима, проте занадто сильно приклалася, і двері замість зі стуком зачинитися відлетіли від одвірка й залишилися відчиненими. Аміна почекала, поки затихне відлуння доньчиних кроків, а тоді повільно повернула голову до чоловіка. Григір стояв блідий, мов гіпсова статуя, сам на себе не схожий. Усі зморшки та складки на обличчі обвисли, нібито хтось перетяв нерви, що тримали в тонусі лицьові м’язи. Аміна вийшла в коридор і тихо причинила вхідні двері. Григір провів її пригальмованим поглядом, одначе з місця не зрушив. Так і стовбичив посеред кімнати.

Лише худорляві груди ходили ходором.

Рута бігла, не розбираючи дороги. За півхвилини дісталася пішохідного переходу навпроти «Броварні на Грушевського», потім вулицею Орлова помчала повз школу й далі на схід до околиці міста, не усвідомлюючи, що рухається тим самим маршрутом, що й уранці. На перехресті з Буковинською дівчина стомилась і, хрипко дихаючи, спинилася.

Серце калатало під горлом, перед очима кружляли сріблясті мушки. Майже хвилину, впершись долонями в коліна, Рута відсапувалася й безуспішно намагалась осмислити те, що щойно трапилося. Мати стала на її бік, одначе дівчина сердилася на неї. Рута не розуміла, навіщо Аміна розповіла про все батькові. Адже це все лише ускладнило. Дівчину не полишала рішучість перервати вагітність, просто тепер це складало тільки маленьку частинку значно більшої проблеми. Як залагодити решту й що робити після всього, що почула та наговорила батькові, вона не знала. Відтепер ситуація в принципі не мала рішення, яке б усіх задовольняло. Григір ніколи їй не пробачить!

Відновивши дихання, Рута повільно рушила у напрямку Пагорба Слави. Силкувалася ні про що не думати, та в голові безперестану крутилися батькові образливі слова.

(шльондра)

(дурепа)

(заткнися)

(я не дам перетворити її на вбивцю)

Вони пекучими скалками засіли в мозку. Намагаючись виштовхати їх зі свідомості, дівчина уявила, як хапає зі столу вазу й розбиває нею обличчя батька. Такі огидні думки рятували від моторошної порожнечі, що розросталася в грудях. Рута не була релігійною, та, схоже, її батько таки досягнув свого – десь над шлунком поволі зсідалася відраза до самої себе. А що, як вона справді аж така погана? Шльондра. Дурепа. І вбивця.