Светлана Талан - Букет улюблених квітів

— Це ти приносиш мені щоранку лілії? — запитала вона чоловіка, зателефонувавши.

— Які лілії? — почула у слухавці здивований голос. — Ти про що?

— Уже втретє хтось лишає квіти біля мого двору, і це не ти?

— Ні, не я.

— Якщо це жарт, то невдалий, — зауважила Тамара.

— Я справді не приносив тобі квіти. Напевно, хтось у тебе закохався.

— Не смішно. Мене це починає тривожити.

— А це не Галина пожартувала?

Тамара замислилася. Від Галі можна було чекати що завгодно, і жінка вирішила сьогодні ж сходити до неї.

Галина не чекала на Тамару. Попри десяту годину ранку, жінка ще лежала на дивані. Вона неохоче підвелася, відчинила двері.

— Привіт! — сказала, смачно позіхнувши. — Заходь!

Тамара відразу ж пройшла до вікна, прочинила кватирку, бо в кімнаті стояло сперте, важке повітря. Вона помітила під столом кілька порожніх пляшок з-під вина та пива.

— У тебе є що їсти? — запитала Тамара.

— Жива, ще з голоду не здохла.

Тамара пішла на кухню, зазирнула до холодильника — майже порожньо, лише кілька яблук, пара курячих яєць і шматок пирога. Жінка подумала, що вчинила правильно, заскочивши до продуктового магазину по харчі для Галини. Вона виклала продукт з пакета до холодильника й повернулася до Галини.

— Я там дещо тобі купила поїсти, — почала Тамара, сівши поруч.

— Дякую. Чого ти прийшла?

— Скучила, то й завітала. Як ти, Галю?

— Як завжди.

— Хочу тебе про дещо запитати.

— Питай.

— Ти не залишала квіти біля мого подвір’я?

— Які квіти?! — Галина здивовано глянула на Тамару.

Щире Галине здивування переконало, що вона квітів не приносила.

— Білі лілії.

— Навіщо б я їх приносила тобі? Напевно, твій коханий Толик тягає.

— Я його запитувала, каже, що не він.

— Тоді ще якийсь закоханий дурень, — посміхнулася Галя. — Ти ж у нас он яка красуня! Не те, що я! І краса тобі за двох дісталася, і все інше. Навіть коханців двоє!

— Не мели казна-що! Галюню, я з тобою хочу серйозно поговорити, — обережно промовила Тамара.

— Будеш повчати мене як жити?

— Ні. Погодься на лікування. Так не можна жити! Ти почнеш справжнє життя, без алкоголю, влаштуєш особисте і...

— Мені подобається моє життя! — перебила її Галина.

— Ти обманюєш сама себе. Не може людину влаштовувати життя від однієї чарки до другої.

— Я все, що мала, вже втратила! — нервово вигукнула жінка.

— Не все! Дещо можна повернути, і ти цього хочеш, треба лише твоє бажання змінитися. Галю, я не наполягаю і силувати тебе не маю права. Просто пропоную тобі один із найкращих у нашій області реабілітаційних центрів, лікування і твоє перебування там я сама оплачу. Від тебе потрібне тільки бажання. Ось побачиш, як зміниться після того твоє життя! Не поспішай посилати мене на три веселі букви, як ти завжди робиш, коли тобі щось не подобається, а добре обміркуй мою пропозицію. Гаразд?

Тамара хотіла обійняти Галину за плечі, але щойно торкнулася рукою її тіла, як та відсахнулася, немов од чогось бридкого.

— Йди вже, — сказала Галина.

Тамару втішило хоча би те, що Галя не почала нервуватися й матюкатися, тож вона попрощалася і швиденько пішла. У Тамари вперше з’явилося відчуття, що Галина погодиться змінити своє життя.

«Цікаво, хто ж приносить мені лілії? — не покидала думка Тамару. — Чи то невдалий жарт когось зі знайомих, чи Анатолій так виявляє свою прихильність?»

Зрештою Тамара зробила для себе висновок, що букети квітів — справа рук її друга й нікого іншого.

Його вабило до Марини. Це було давно забуте почуття, коли сама згадка про жінку змушувала серце оживати й воно шаленіло так, що вискакувало з грудей і ширило тілом теплу щемливу та приємну хвилю. Слава намагався зрозуміти, що Марина має такого, чого немає в інших жінках, але не міг. Здавалося б, звичайна жіночка, не красуня й не погана, із приємною зовнішністю та голосом, який не дратував, а навпаки, змушував прислухатися до кожної нотки, розмірковувати над простими фразами та відчувати приємний шум у голові. У чоловіка було багато жінок. Скільки? Він не рахував їх, не викроював для них у серці бодай маленького закапелка... Хіба що для однієї — чистої, невинної, але давно втраченої. Тепер Марина. Зовсім не схожа на ту синьооку дівчину з його далекого минулого, яку він ніколи не забуде, але й не поверне. Марина інша: доросла, розсудлива та трохи мрійниця, попри свій вік. Слава ніколи не припускав, що якась випадкова жінка змусить відчути те, на що він уже й не сподівався. Ночами він думав про те, що незабаром покине це місто й викине з голови випадкову знайому, яка збурила в його душі такі емоції, але не був певен, що зможе поїхати, легко викресливши Марину зі свого життя.