Люба Клименко - Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці

Здесь есть возможность читать онлайн «Люба Клименко - Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Дуліби, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Новий роман майстрині життєствердної еротики Люби Клименко призначається в основному для віку 50+. Хоча ті, хто хочуть уявити собі, яким буде їхнє інтимне життя у майбутньому, також отримають від книги користь, а, можливо, навіть і задоволення. Тим більше, що значна частина сюжету розгортається на фоні життя київських комуналок 1960-1970-х рр.

Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Узагалі, я народився і виріс у цьому домі. Колись давно, як кажуть у Києві, — «до революції», — це був фешенебельний прибутковий дім у стилі модерн: один поверх — одна сім’я. Всього — сім сімей. У радянський час, коли я там зростав, це була справжня клопівня: з семи поверхів-квартир, де до революції жили дуже достойні люди — лікарі, адвокати, професори університету, — вона стала притулком для семи десятків сімей різношерстого соціального походження, які, подібно до шпротів у консервній банці, жили в комунальних квартирах, недолуго перепланованих з елітних жител. Це була справжня помийна яма людського існування, однак я в ній почувався як риба у воді. А в часи капіталізму, чи то пак незалежності, з’ясувалося, що насправді ці сім десятків сімей живуть у пам’ятці архітектури. Мудра київська влада подумала, що мешканці помийної ями, включно, до речі, з нащадками його дореволюційних власників, не гідні жити в будинку ар-нуво в центрі Києва, тож командно-наказним порядком розселила їх по Троєщинах та Оболонях. І лише мені, дякуючи моїм донжуанським талантам і досить тривалому роману з однією з високопосадовиць житлового сектору міськради, вдалося відстояти право повернутися в рідну домівку, щоправда, не в ту квартиру, де я народився, а в підашшя з великим артнувошним вікном у вигляді омеги. Тепер це елітний будинок, кожна з квартир коштує мільйон, усі мешканці будинку — мажори, які зневажають мене за відмову сплачувати «податки» в спільно-кошт і всіляко підкреслюють свій ігноранс стосовно мене. І ліфт також ігнорує мене: до мого карлсонівського закапелку він не доїжджає.

Однак все одно я тут почуваюся щасливим Карлсоном, який, ну нехай не фізично, нехай тільки віртуально, але може літати над Києвом, заглядаючи в чужі вікна і спостерігаючи за життям тисяч Малюків та їхніх батьків.

Простір, виділений мені, попервах був досить незручним, однак після моїх тривалих дизайнерських експериментів із нього вийшло одне велике студіо, щоправда, химерної форми. Спальня, кухня і майстерня — все в одному приміщенні. Маленький балкончик виходить на південний схід, там я й зустрічаю свої світанки, однак на південному заході маю вікно, що виходить на дах сусіднього «сталінського» будинку, який (Боже, я досі не можу повірити своєму щастю!) є пласким. Туди можна потрапити, перелізши через південно-західне вікно. Тож я маю у своєму розпорядженні, практично — у своєму володінні, величезний майданчик, який використовую від ранньої весни до пізньої осені для релаксів у бамбуковому кріслі-гойдалці, для барбекювання-грилювання м’яса, для малювання-фотографування київських пейзажів, для біноклеспостерігання, для міського фермерування тощо. А взимку за невелику платню мешканців верхнього поверху я скидаю з нього сніг, бо коли він тане, їхні стелі відразу про це повідомляють мокрими плямами.

Моє життя протягом останніх п’яти років нарешті стало вимріяним: я нічим не переймаюся, і мені більше нічого не потрібно в житті. Я задоволений, як Карлсон.

За спеціальністю я фотограф. А підробляю тим, що мазюкаю картинки і продаю їх на Андріївському узвозі.

Ось і зараз стою на своєму карлсонівському балкончику в рожевому махровому халаті, рожевих м’яких капцях з помпончиками, п’ю гарячий зелений чай і чекаю, коли з мансардового балкончика в сусідньому будинку, розташованого на рівень нижче від мого, з’явиться ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ. Взагалі, коли балконні двері цього мансардового створіння відкриті ширше (а це буває, коли ду-уже спекотно), то можна побачити шматочок її ліжка, а якщо пощастить — ще й нижню половину її тіла: рубенсівські форми в задертій на задніх округлостях нічній сорочці.

Ні, не подумайте нічого такого, це далеко не еротична і не естетична картина. Однак ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ вносить маленьку інтригу в мої споглядальні сеанси.

Ще дуже рано. Ще лише сіріє. Ще сонце і не починає вилазити із землі, а до того, як воно з’явиться над будинками, ще пройде кілька годин часу. Однак це нічого не значить. ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ може з’явитися на своєму балкончику будь-якої миті: зараз, через годину або, й через три. А може і взагалі не вийти на балкон. ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ не має усталеного розпорядку життя. Вона живе так, як їй заманеться.

Виходити на балкон — не найулюбленіша справа ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ. Просто у неї там сікріт гарден — таємний садочок, який вона поливає. Нічого особливого.

А ось і вона. ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ вилізла на свій мансардовий балкончик. Судячи з усього, це була не найкраща ніч в її житі. Вона вилізла без настрою. Вона явно не виспалася. Її обличчя набрякло і спина задерев’яніла. Вона вийшла просто в х/б трусах і розтягненій х/б футболці, як завжди впевнена, що її ніхто не бачить.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці»

Обсуждение, отзывы о книге «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x