Дмитрий Горчев - ЖЖ Дмитрия Горчева (2001–2004)

Это меня переводят.

Даже обидно, почему не умею сразу писать на Правильном языке. Оригинал тут {c. н.}, он по-моему хуже.

Один шляхетний лицар

Один шляхетний лицар покохав прекрасну принцесу, доньку короля того самого королівства у якому він мешкав. Але коли шляхетний лицар прийшов просити її руки, король показав йому дулю, а принцеса язика, тому що тато давно обіцяв видати її заміж за сусіднього султана, щоб мати вихід до моря. Шляхетний лицар, що ні в чому не звик поступатися, пішов підбурювати до бунту селян, наоповідавши їм всіляких байок про те, як начебто живуть селяни в Люксембурзі.

Селян схопили хто кілля, хто гілля, і рушили до короля вимагати щоденне бланманже до сніданку. Побачивши таку кількість бунтівників з брудними пиками, королівське військо сховалося до сортиру й нікому не відчиняло.

В той час як селяни ганялися за поварихою, шляхетний лицар готувався до весілля, аж тут з’ясувалося, що король, одягши сукню принцеси, побіг підземним ходом до того самого Люксембургу, а принцеса взагалі перевдяглася хлопчиком і подалася у безпритульники.

Шляхетний лицар, що на той час вже став королем, віддав наказ про те, щоб негайно зловити усіх безпритульників королівства та одмити їх у бані, щоб з’ясувати, хто з них хлопчик, а хто дівчинка. Але безпритульників виявилося так багато, що в усьому королівстві не знайшлося вугілля, щоб накип’ятити на них гарячої води. Тоді шляхетний лицар витяг з сортиру царське військо за шкірку та разом із ними пішов воювати з німцями, щоб відібрати в них трохи вугілля. Але німці повискакували з пивних і так відлупцювали дерев’яними кухлями шляхетного лицаря з військом, що ті бігли до самої Білорусії, де й провалилися до багнища. Військо одразу ж потонуло, зате шляхетний лицар знайшов на багнищі торф, яким теж можна було розтопити баню.

Три роки він виколупував з багнища торф і просушував його на сонці. Харчувався шляхетний лицар жабами і комахами. А потім прийшли неголені черкеси та забрали весь торф, щоб опалювати свої жебрацькі саклі. Тоді шляхетний лицар повернувся до свого королівства й звелів порубати на дрова усі меблі з палацу. Та ж виявилося, що ще три роки тому це вже встигли зробитиселяни. Шляхетний лицар звелів повісити усіх селян, але в льосі знайшлося лише два метри мотузки, на яких вдалося повісити одного комірника.

Тоді шляхетний лицар нарешті замислився, знайшов у тумбочці олівець, шматок паперу й написав листа до сусіднього султана, пропонуючи товаришувати домами. Султан, якому до цього писали лише неписемні брутальні запорізькі козаки, дуже зрадів такому чемному листу, приєднав королівство шляхетного лицаря як провінцію і подарував йому свою дружину, яку обіцяв попередній король. Тоді шляхетний лицар написав султанові ще одного листа, і на його прохання в столиці колишнього королівства збудували мечеть, а стару церкву переробили під турецькі бані, в яких нарешті й одмили усіх безпритульників, які усі до одного виявилися хлопчиками.

На цьому історія шляхетного лицаря могла б скінчитися, але одного разу повариха впустила за пічку шпильку, а коли намагалася її звідти витягти, хтось вкусив її за палець.

Повариху заспокоїли, запросили п’яного двірника, і він дістав кочергою з-за припічку дуже брудну принцесу, яка, виявляється, прожила там усі ці роки. Принцеса спочатку злякалася двірника, але потім дуже зраділа тому, що шляхетний лицар обіцяв її нагодувати, якщо вона вийде за нього заміж. Її якось відмили, зачесали і всадили за весільний стіл.

Нарешті шляхетний лицар досяг своєї мети.

А коли гості почали топати ногами і волати «гірко», зі стелі звалилася чавунна люстра і вбила усіх до дідька.

Ось на цьому і закінчилася історія шляхетного лицаря, який покохав прекрасну принцесу.

Пиздец говорят приходит незаметно.

Это плохой Пиздец приходит незаметно, видели мы такой. Выскочит из кустов, Хуй покажет: оп-ля! Вот уж удивил так удивил.

Настоящий Пиздец приходит не так. Настоящий Пиздец выходит торжественный и сияющий как авианосец Миссури из Порта Приписки до Пойнт-оф-Дестинейшн. Проходит Суэцкий канал, Панамский, Гибралтар, огибает Мыс Доброй Надежды, раздавливает по пути сейшельские острова с лучшим на Земле климатом, даже не замечает, разве что пара кружек на камбузе треснула.

А мы мечемся по периметру нашего мелкого брунея: а? что? куда копать? вглубь? вширь? чем запасаться: крупой? водой? постным маслом? пистолетом с одним патроном, чтоб поднять на себе флаг и затонуть? Или просто встать на берегу гордо, как Пушкин на картине Айвазовского-Репина и рассказать прибою свои накопившиеся претензии? Хуй его знает.