Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

— Ромчик, май совість, дай поспати!

Мордухович валявся на ліжку — животом на матрасі, ногами на підлозі, головою на тумбочці, а нижньою щелепою на подушці, яку вона щедро зрошувала слиною, що постійно витікала і робила її подібною на мочалку. Очі викотилися на мокру тканину і катулялися по ній, незалежно одне від одного, як дві фігуристки-істерички, глипаючи одним у свій бік, а другим в інший, як слимак, без жодного бажання побачити щось перед собою. Я поскакав спочатку перед одним оком, потім перед другим, помахав рукою знову перед одним, потім знов помахав перед другим, але вони не кліпали і не реагували на мої спроби привернути до себе увагу.

— Я сплю, — пояснив цю неувагу до моєї персони Рома Мордухович, і порція слини, об’ємом з середнього розміру каструльку, знову вилилася на подушку-мочалку.

— Я віжу, но єсть прічіна проснутса, — попробував я включити інакші способи заінтригувати відмерлу свідомість друга.

— Пробуй, удівляй, — його очі так само випукло дивилися кожен в свою, протилежну, сторону, і закрадалася думка, що Ромині предки, можливо, були чимось середнім між слимаком і кальмаром.

— Группа КИНО, сер. Послєзавтра во дворце спорта. Ферштейн?

Одне око Роми закліпало, поки друге все ще не подавало жодних проявів життя.

— Продолжайтє, — величезний рот внука Челентано і, можливо, самки тюленя розтягнувся в посмішці, в якій можна було б сховати утюг.

— Ми завтра валім в льогкій самоход, по льду через рєку, мінут 15 бистрого ходу. Виходім в сємь, пріходім — как раз, вся мач-мала начінаєтса всєгда с опозданієм, в дєвять вибєгаєм назад і красівєнько в полдєсятого дома. На два с половіной часіка отмажемся.

— Форма одєжди, бос? — Ромчик явно зацікавився лишньою можливістю потрусити своїм давно застояним целюлітом. На роботу його ніхто не брав, враховуючи статус батьків, та і враховуючи стійкий факт, що Рома нічого особливо робити не вмів.

— Во дворце дубак, можна взять пальтішкі офіцерскіє — у мєня троєчка єсть новєнькіх. Сойдьом за фанатов Браво, — в мене дійсно на випадок форс-мажорного виходу в люди був недоторканий запас — три офіцерських госпітальних пальта, які покроєм були дуже подібні до тих, що носили стиляги в 70-х роках, «підстрілені», коротенькі, до коліна, з високим «крутим» коміром.

— Нравітса! — обидва ока Мордуховича почали кліпати і рухатися синхронізовано, а слина перестала витікати з рота.

Похід в палац спорту на концерт через лід був для нас в новинку. Щоб попасти в нього цивілізованим способом — треба було об’їхати півміста на трамваї, що забрало би хвилин 45, а по факту він стояв прямо напроти госпіталя через Волгу, яка в цьому місці мала ширину 600—700 метрів. Зима була люта, морози стояли більше місяця, і ми не раз бачили придурків, які ганяли по льоді на Москвичі, та так ні разу і не провалилися, на наш превеликий жаль. Стрьомно, звичайно, було топати в темноті по замерзлій річці, знаючи, що купи фанатів відморозити собі сраку на рибалці насверлили ще більшу купу дірок в льоді, через які вони нав’язували контакт з підводним світом, який, в свою чергу, забив на них, на їхні вудки, валянки, наживки, гачки по меншій мірі десь до літа. Самі подумайте — людям зимою холодно навіть одягненим, а рибі — голій, в холодній воді, ще мастити собі голову, шукаючи дірку в льоді, щоби взяти в рот якийсь гачок з черствим хлібом? Наївно. Вся риба Волги спала. А рибаки-маньяки сверлили свої лунки, чим дещо ускладнювали наш вечірній похід.

Шоста година вечора, ми з Ромою закрилися в битовці, в якій колись відбувся драматичний діалог Жанки і качка. Ми приміряли пальтечка, моє було мені якраз, а Рома в своєму виглядав так, ніби тато-фетишист одягнув на себе шкільну форму сина-третьокласника. З п’яти ґудзиків він міг защепити лише передостанній один, тому прийняв вольове рішення — йти на концерт нарозпашку. Ця розпашка виглядала досить еротично, прямо над єдиним, задіяним в процесі гудзиком, нависала хмара волосся з грудей Мордуховича, він одягнув під пальто нову майку з глибочезним трикутним вирізом, яку мама йому підкинула на минулому тижні, і виходило так, що на концерт він збирався йти майже голий, принаймні спереду. Рома оглянув себе задоволено в тріснуте дзеркальце на стіні, з запханим в куточок календариком із зображенням мавпи, дуже подібної на нього самого, і підсумував побачене — «могло бить і хуже», хоча на мою думку — «хуже бить» точно вже не могло. У вікно зашкребли, по почерку ми відразу впізнали Паштєта.