Лю Цысинь - Проблема трьох тіл

Жуань вчилася в Кембриджі і її будинок був для Вень-цзє привабливим місцем: велика бібліотека, зібрання живопису й аудіотека були привезені з Європи; розкішне фортепіано; набір люльок для паління з кореня вересу і морської пінки на елегантній підставці. Кожна з люльок, здавалося, просякнута мудрістю людини, яка одного разу тримала її або стискала мундштук зубами, перебуваючи у глибоких роздумах. Хоча Жуань ніколи не згадувала людини, якій раніше належала ця колекція. Люлька батька також була подарунком від Жуань.

Цей елегантний теплий маленький світ колись був спокійною гаванню для Веньцзє, особливо в ті моменти, коли вона потребувала сховку від буревіїв зовнішнього світу. Але це було до того, як будинок Жуань обшукали й пограбували хунвейбіни. Жуань, як і батько Веньцзє, зазнала жорстоких гонінь під час Культурної революції. На засіданні «Зібрання критики і боротьби» щодо її справи охоронці почепили пару черевиків на підборах їй на шию і розмалювали обличчя помадою, щоб продемонструвати той декадентський буржуазний спосіб життя, який вона вела.

Веньцзє прочинила двері у квартиру професора Жуань і побачила, що хаос, залишений після себе погромниками, зник: розірвані полотна склеєні й розвішені по своїх місцях; перекинуте фортепіано акуратно стоїть у кутку, відполіроване і сяюче, як зазвичай, хоча й безнадійно зіпсоване (грати на ньому більше неможливо); кілька уцілілих книжок у гарній твердій палітурці — знову на полиці, де їм і місце...

Професор Жуань спокійно сиділа за письмовим столом, її очі були заплющені. Веньцзє підійшла і з ніжністю торкнулася чола, провела рукою по обличчю, руках. Усе вже було задубілим, неживим. Тільки-но увійшовши до кімнати, Веньцзє помітила порожню пляшечку снодійного на столі. Постоявши кілька хвилин мовчки, вона розвернулася і попрямувала геть. Горя вже не відчувала. Тепер вона була немов лічильник Гейгера, який збожеволів через передозування опроміненням — і більше не демонструє жодних показників, беззвучний, із нулем на вимірювальній шкалі.

Уже залишаючи квартиру, Веньцзє кинула прощальний погляд на дорогу людину: вона зауважила, що Жу-ань зробила макіяж, одягла легкий плащ у тон помади і черевики на підборах.

«Сте-ре-жися!»

Вслід за гучним покриком велика модрина, завтовшки з колону Парфенона, впала на землю, і Є Веньцзє відчула поштовх, як під час землетрусу.

Вона підібрала сокиру і пилку й почала зрубувати гілки з величезного стовбура. Щоразу роблячи це, Веньцзє уявляла, що омиває тіло полеглого гіганта. Іноді їй навіть здавалося, що цей гігант — її батько. У такі моменти картини, які зринали на спогад про ту жахливу ніч дворічної давності, коли вона обмивала тіло батька в морзі, здавалися реальністю, і тріщини на корі модрини нагадували численні шрами на тілі батька.

Понад сто тисяч людей із шести округів і сорока одного підрозділу Виробничо-будівельного корпусу регіону Внутрішня Монголія були розкидані по її великих луках і полях.

Багатьох із добровольців корпусів «освіченої молоді» [11] Прим. перекл. «Освічена молодь» （ 知识青年 , Zhīshì qīngnián） — молоді люди, які з початку 50-х років і до кінця Культурної революції за бажанням або примусово були переселені з міст у сільську місцевість у межах програми «До височини гір, вниз у села». залишити свої міста і приїхати сюди, у цей невідомий світ, змусив романтичний порив: якби радянські танкові клини перетнули монгольсько-китайський кордон, ці молоді люди взяли б до рук зброю і були б готові віддати свої життя за перемогу, створивши перший рубіж оборони країни. Насправді використання таких благородних прагнень було одним із способів швидкого формування цих корпусів.

Однак битви, взяти участь у яких вони пристрасно бажали, були, як гори в степу на горизонті, — виразно видні, але недосяжні. Залишалося тільки піднімати цілину, випасати худобу і валити ліс.

Однак під час роз'їздів з «обміну досвідом» за революційними потребами молоді люди, сповнені гарячого юнацького запалу, незабаром стали розуміти, що порівняно із цим безкраїм небом і неосяжними просторами Внутрішньої Монголії, найбільше з міст на «великій землі» не більше за кошару.

Посеред цих холодних нескінченних лісів і степів їхній юнацький запал був позбавлений сенсу. Навіть якщо вони проллють усю свою кров миттєво, вона охолоне швидше, ніж коров'ячий послід. І не факт, що це принесе яку-небудь користь.