Лю Цысинь - Проблема трьох тіл

Коли група піднялася на Радарний пік, його вершина тільки-тільки виринула з-під покривала хмар. Після підйому в туманному серпанку, який зайняв цілий день, побачити яскраве сонце на заході і ясне блакитне небо — ніби потрапити в інший світ. З вершини піка хмари здавалися сріблясто-білим морем, а гребені хвиль нагадували картину гір Великого Хінгану, які перебували нижче.

Мальовничої картини руїн, яку уявили собі члени групи, не виявилося. База була демонтована і вивезена повністю, і нагорі були лише зарості високої трави. Фундамент і стежки були поховані під землею, і вся місцевість здавалася пустельною глушиною. «Червоного берега» ніби й не існувало.

Але незабаром Є Веньцзє виявила щось. Вона підійшла до великого каменя і розсунула в'юнкі стебла рослини, яка обвивала його, відкривши покриту плямами іржі поверхню. Тільки зараз група зрозуміла, що це був не камінь, а величезна металева основа.

— Це було фундаментом антени, — сказала Є Веньцзє. Перший крик Землі, почутий позаземною цивілізацією, був відправлений з антени, яка розташовувалася тут, у напрямку до Сонця, а потім, посилений, розлетівся по всьому Всесвіті.

Сюй Бінбін помітила невелику кам'яну табличку поруч з основою, майже повністю приховану бур'янами.

На ній був висічений такий текст:

Табличка була такою крихітною, що швидше за все слугувала не нагадуванням, а спробою забути те, що відбувалося.

Є Веньцзє підійшла до виступу скелі, де власними руками обірвала життя двох людей. Вона не дивилася на море хмар, як робили інші, лише сфокусувала погляд в одній точці. Там, під хмарами, лежало невеличке село Ціцзятунь.

Її серце билося з великим зусиллям, немов струна, яка готується ось-ось порватися. Очі застелила чорна пелена. Вона з останніх сил намагалася стояти прямо. Перш ніж все навколо зануриться в темряву, вона хотіла іще раз побачити захід сонця на «Червоному березі».

На заході сонце повільно опускалося в море хмар, немов плавлячи їх. Криваве сонце розчинялося в цьому морі і розливалося небосхилом, забарвлюючи величезну його частину криваво-червоною величчю.

— Мій захід, — прошепотіла Є Веньцзє, — і захід для всього людства.

Прим. автора й перекл. 红卫兵 , hóngweìbīng — дослівно «червона варта», «червоногвардійці» — усталена в українській мові назва загонів студентської та шкільної молоді, активних учасників Великої пролетарської культурної революції в Китаї.

Прим. автора й перекл. У серпні 1967 року в журналі «Червоний прапор» вийшла передовиця із закликом «вичистити купку контрреволюціонерів з лав армії». Багатьма вона була сприйнята, як заклик до дії. Відповідно до нього організовувалися напади на підрозділи, склади Народно-визвольної армії Китаю з метою захопити зброю, що призвело до подальшої ескалації конфліктів і суспільних заворушень, спровокованих угрупованнями хунвейбінів.

Прим. перекл. Автор, найімовірніше, має на увазі Університет Цінхуа (清华大学 — Qīnghuá Dàxué), один з провідних університетів КНР. Входить до складу дев'яти елітних вишів Китаю — «Ліга С9». Територія кампусу університету сильно постраждала під час Великої пролетарської культурної революції. На час описуваних подій кампус розташовувався на околиці Пекіна.

Прим. перекл. Термін походить з індуїстської і буддистської міфології. Посилання в тексті стосується дацзибао (大字报, dàzìbào — рукописна стінгазета у Китаї, яку використовували для пропаганди, висловлення протесту тощо), прочитаного 1 червня 1966 року на радіо Не Юаньцзи, викладачем філософії Пекінського університету: «Рішуче, радикально, цілком і повністю викоренимо засилля шкідливих задумів ревізіоністів! Знищимо монстрів — ревізіоністів хрущовського спрямування!».

Прим. перекл. Автор перераховує деяких із найвідоміших інтелектуалів, що вкоротили собі віку у відповідь на цькування за часів Великої пролетарської культурної революції. Лао Ше — письменник, У Хань — історик, Цзянь Боцзань — історик, Фу Лей — перекладач і критик, Чжао Цзючжан — метеоролог і геофізик, Ї Цюнь — письменник, Вень Цзє — поет, Хай Мо — сценарист.

Прим. перекл. Па́йцза （ 牌子 , páizi） — у первинному значенні — вірча мітка, металева або дерев'яна пластина з написом, що видавали китайські, чжурчженські, монгольські правителі різним особам як символ делегування їм влади, наділення особливими повноваженнями. Носили її на шнурі або ланцюзі на шиї або поясі.