Лю Цысинь - Проблема трьох тіл

Через одну десяту трисоляріанської години радник з науки підніс навушник до вуха і напружено прислухався. Знявши навушник, він сказав:

— Правителю, на жаль, спроба виявилася невдалою. Ми помилилися у значенні вимірювань, і протон став одновимірним.

— Одновимірним? Перетворився на лінію?

— Так. Нескінченну тонку лінію або нитку. Згідно з теоретичними викладками, її довжина повинна становити близько 1,5 світлового року.

— Ми витратили всі наші ресурси, відведені для будівництва другого міжзоряного флоту, щоб отримати ось це? — скипів військовий радник. — Це ваш результат?

— Під час наукових експериментів завжди є стадія налагодження, проведення тестів. Зрештою, це перший такий експеримент в історії з розгортання протона.

Натовп, який спостерігав за цим дійством, почав розходитися, відчуваючи розчарування, але експеримент усе ще тривав. Спочатку думали, що одновимірний протон залишиться навічно на синхронній орбіті «Трисоляриса», але через силу тертя, що виникає від впливу сонячних вітрів, частина нитки потрапила в атмосферу планети. Шість трисоляріанських годин опісля всі, хто перебував зовні, стали помічати дивні спалахи в повітрі. Спалахи були ниткоподібними, мерехтіли хаотично і швидко, і назвати колір їхнього світіння було важко. Незабаром з програми новин усі дізналися, що це частини одновимірного протона випадають на землю як опади під дією сили тяжіння. Навіть незважаючи на те що нитка була найтонша, вона створювала навколо себе поле, здатне відбивати зокрема і видимий спектр світла. Уперше живі істоти у Всесвіті мали можливість бачити матерію, створену не з атомів: кожна така крихітна ниточка складалася лише з невеликої частини протона.

— Мене вони дратують, — Правитель знову і знову змахував рукою з обличчя невидимі нитки. На цей раз він стояв на східцях Будинку уряду лише в супроводі радника з науки. — Моє обличчя постійно свербить.

— Правителю, це лежить тільки в площині психології. Вага всіх ниток, зібраних разом, буде рівною масі протона, тому жодного впливу на макросвіт вони мати не можуть. Вони не здатні заподіяти ніякої шкоди, бо в масштабах макросвіту просто не існують.

Але пасма ниток, що падають з неба, ставали дедалі щільнішими. Настільки, що біля землі море крихітних спалахів нагадувало світіння планктону в океані. Сонце і зірки з'являлися на небі, оточені срібними бархатистими ореолами. Ті, хто виходив назовні, тягнули за собою усюдисущі нитки, переливаючись вогниками на кожному кроці. Повертаючись до приміщення, вони спостерігали під штучним світлом ламп яскраве світіння навколо себе, що коливалося під час найменшого руху, підкоряючись збуреним потокам повітря. Хоча нитки можна було побачити тільки при світлі, і вони не справляли жодного впливу на що-небудь навколо, одного усвідомлення їхньої присутності було досить, щоб викликати масові психози в населення.

Потік одновимірних протонних ниток падав понад двадцять годин, поки нарешті не припинився, хоча й не через те, що всі нитки опустилися до землі. Незважаючи на те що їхня вага була неймовірно мізерною, але все ж таки певну масу вони мали, і тому відповідно до фізичних законів прискорювалися у вільному падінні під дією сили тяжіння, як і будь-який інший об'єкт. Однак потрапивши в атмосферу, вони опинилися повністю у владі повітряних течій і ніколи б не впали на землю. Після того, як протон було розгорнуто в одному вимірі, сильна ядерна взаємодія всередині нього стала значно ослабленою. Через це нитка поступово руйнувалася на все дрібніші шматочки, і відбиване ними світло вже виявлялося невидимим неозброєним оком. Населення вважало, що нитки нарешті зникли, але частинки одновимірної нитки були приречені назавжди дрейфувати в атмосфері «Трисоляриса».

П'ятдесят трисоляріанських годин потому відбулася друга спроба розгорнути протон у двох вимірах. Незабаром натовп на землі побачив щось дивне: після того як тепловід-води реакторів почали випромінювати червоне світіння, кілька колосальних об'єктів виникли поблизу прискорювача. Усі вони мали форму правильних геометричних тіл: сфери, тетраедра, куба, піраміди і так далі. Їхні поверхні рясніли складнокомпозиційним забарвленням, але за ретельнішого вивчення виявилося, що ці геометричні тіла насправді були безбарвними, з поверхнями, що відбивають світло, і те, що бачили спостерігачі, було просто перекрученим відображенням поверхні самого Трисоляриса.