Лю Цысинь - Темний ліс

— Проблема виявилася складнішою, ніж ми уявляли, — сказав Аллен Рею Діасу. Вони стояли біля чорного обеліска з вулканічної породи, спорудженого на місці першого в історії людства вибуху ядерної бомби.

— Тобто вона дуже відрізняється за будовою? — стрепенувся Рей Діас.

— Взагалі не схожа на всі наявні ядерні бомби. Математична модель може виявитися у сотні разів складнішою за попередні. Це гігантський проект.

— Що вам від мене потрібно?

— Козмо у вашій команді, чи не так? Переведіть його до моєї лабораторії.

— Вільям Козмо?

— Так, він.

— Але ж він…

— Астрофізик, фахівець з будови зір.

— Що він має зробити для вас?

— Те, що я намагаюся вам зараз пояснити. У вашій уяві ядерна бомба після запуску реакції вибухає, але насправді процеси, що відбуваються в цей час, більше схожі на горіння. І що потужніша бомба, то довше вона горітиме: наприклад, двадцятимегатонна — формує вогняну кулю, що горить понад двадцять секунд. Надпотужна двохсотмега-тонна бомба, яку ми проектуємо, під час вибуху утворить вогняну кулю, що горітиме кілька хвилин. Поміркуйте, на що це буде схоже?

— На маленьке сонце.

— Саме так! Процеси, що починаються під час вибуху, й ті, що відбуваються в надрах зорі, — дуже схожі. Можна сказати, що вибух — це її пришвидшена еволюція, стиснута у надкороткий проміжок часу. Тож математична модель, якої потребуємо, — ніщо інше, як математична модель зорі.

Навколо них стелилися білі піски пустелі. За мить до світанку в густій темряві ще неможливо було розгледіти деталі краєвиду. Обоє чоловіків, вдивляючись у далечінь, пригадували перші рівні «Трьох тіл».

— Я дуже схвильований, пане Рею Діасу. І прошу вибачення за відсутність ентузіазму на початку нашого знайомства. Тепер я розумію, що цей проект значно важли-

віший за звичайне створення надпотужної ядерної зброї. Адже насправді ми створюємо штучну зорю!

— Який стосунок це має до оборони Землі? — з сумнівом похитав головою Рей Діас.

— Не треба постійно обмежувати свої ідеї лише користю для оброни Землі. Я та мої колеги в лабораторії все-таки вчені. І не кожне відкриття мусить обов'язково мати практичну користь. Якщо закласти в нову математичну модель відповідні параметри, матимемо розрахунки, якими можна скористатися й стосовно Сонця. Подумайте про це: завжди корисно мати в комп'ютері точну модель Сонця. Це найближча до Землі зоря, а нам до кінця не відома її структура, ми не цілком користуємося всіма можливостями. Така модель, допоможе зробити чимало відкриттів.

— Те, як досі люди користувалися Сонцем, ускладнило нинішню ситуацію, і саме тому ми з вами стоїмо зараз тут, — відповів Рей Діас.

— Але нові відкриття можуть повернути статус-кво, тож сьогодні я запросив вас сюди для спостереження за сходом Сонця.

Цієї миті Сонце вигулькнуло з-за обрію, й довколишня пустеля почала проявлятися, ніби фотографія в розчині. Рей Діас побачив, що місце, де колись вирувало пекельне полум'я, тепер укрите ріденькою паростю.

— Я — Смерть, великий руйнівник світів, що несе загибель усьому живому, — продекламував Аллен.

— Що? — Рей Діас рвучко повернув голову, ніби почув звук пострілу.

— Це фраза Оппенгеймера, який став свідком першого ядерного вибуху. Здається, він цитував індійський епос «Бгаґавад-ґіта».

Сонячний диск на сході швидко виростав, розкидаючи світом проміння, мов золоте павутиння. На таке саме Сонце Є Веньцзє одного ранку націлила випромінювач антени «Червоного берега», а ще раніше промені цього самого Сонця осявали пил, здійнятий першим в історії ядерним вибухом. Мільйон років тому це саме Сонце бачили австралопітеки; динозаври проводили його своїми безтямними поглядами сотні мільйонів років до того. А ще раніше промені цього світила прорізали товщінь первісного світового океану, відшукали в його глибині перші клітини примітивних форм життя.

— А тоді чоловік на ім'я Бейнбридж додав до фрази Оппенгеймера дещо зовсім не поетичне: «Тепер ми всі тут сучі діти».

— Про що ви говорите? — запитав Рей Діас, спостерігаючи за тим, як підіймається Сонце, й швидко дихаючи.

— Я дякую вам, містере Рею Діасе, бо від сьогодні ми більше не сучі діти.

Сонце урочисто здіймалося над безлюдною місцевістю, мовби декларуючи світові: «Усе переді мною швидкоплинне і промайне мов тінь».

— Що з вами, містере Рею Діасе?! — Аллен побачив, як чоловік сполотнів, упав навколішки, вперся однією рукою в землю й спробував виблювати, але нічого не вийшло. Він миттєво вкрився холодним потом і здавався таким кволим, що не міг навіть забрати руку з колючого чагарнику, за який мимоволі схопився.