Лю Цысинь - Темний ліс

Він, знесилений, лежав на ліжку під крапельницею, спостерігаючи, як ліки переливаються з флаконів у його судини, почувався в полоні страшної самотності. Розумів, що неробство останніх днів — лише імітація відчуття невагомості, хоча насправді він падав у цю прірву. І нині сягнув дна.

Утім, він це передбачав і підготувався заздалегідь, тож зараз просто чекав на появу ще однієї людини — Да Ши, аби розпочати реалізацію наступної частини плану.

Дощик накрапав із небес Каґошіми. За спиною в Тейлора, за кілька метрів, з нерозкритою парасолькою стояв Голова Управління оборони Японії Коїті Іноуе. Останні два дні він тримався на такій дистанції від Оберненого Тейлора — фізичній і духовній. Вони відвідали Тіран-ський музей камікадзе й стояли зараз перед пам'ятником. Скульптура пілота, який завмер перед білим літаком із бортовим номером 502. Краплини дрібного дощу додали композиції яскравості й ніби трохи її пожвавили, хоча це було фальшиве життя.

— Моя пропозиція не обговорюється? — запитав Тейлор.

— Я вам не раджу навіть згадувати про це перед представниками медіа, бо зчиниться скандал, — відповідь Коїті Іноуе була такою само холодною, як і дощові краплі.

— Ця тема досі болісна?

— Болісні не історичні події. Страшна ваша пропозиція відродити спеціальні загони камікадзе. Чому б вам не зробити цього в США чи ще десь? Чи в усьому світі лише японці можуть помирати з почуття відповідальності й обов'язку?

Тейлор закрив парасольку й зробив кілька кроків до Іноуе. Хоча той не відсахнувся, здавалося, що навколо нього створене потужне силове поле, й воно не дає Тейло-рові змоги наблизитися.

— Я ніколи не говорив, що новостворені спеціальні загони камікадзе складатимуться виключно з японців. Загін матиме багатонаціональний склад, проте ідея камікадзе народилася в Японії, й чи не природно розпочати перезавантаження саме звідси?

— Але чи будуть суїцидальні атаки результативними в космічній війні? Вам добре відомо, що напади камікадзе не мали жодних серйозних наслідків і не вплинули на хід бойових дій.

— Сер, послухайте, всі винищувачі, які увійдуть до формації, що має бути створена за моїм планом, матимуть на озброєнні ядерні бомби величезної потужності.

— Але чому ми маємо використовувати для цього людей? Хіба комп'ютер не здатен керувати літаком під час бою?

Це запитання, на яке так чекав Тейлор, ніби додало йому наснаги, й він заговорив дуже швидко:

— Ось тут і криється головна проблема! Комп'ютери, якими сьогодні оснащуються бойові літаки, не в змозі повністю замінити людський мозок. А для створення квантового комп'ютера нового покоління й інших новітніх розробок потрібно продовжувати дослідження з фундаментальної фізики, що неможливе через замок софонів. Тож за чотири століття розвиток комп'ютерних технологій теж буде обмеженим, і управління зброєю без участі людського розуму видається неможливим… Щиро кажучи, відродження до життя спеціальних загонів камікадзе матиме зараз лише моральне значення, бо ще впродовж життя десятків поколінь нікому з них не доведеться брати участь у бойових діях. Але вже сьогодні постала нагальна потреба — закласти підвалини незламної віри в нашу перемогу через самопожертву!

Коїті Іноуе повернувся й уперше глянув Тейлору в очі. Його мокре волосся прилипло до чола, а краплі дощу здавалися сльозами:

— Ваша пропозиція вступає у протиріччя з базовими моральними принципами сучасного суспільства: людське життя — найбільша цінність. Уряд від імені Держави не має морального права просити людину зголоситися на вочевидь самовбивчу місію. Я нагадаю слова Яна Вейлі з «Легенди про героїв Галактики» [33] Прим. автора. «Легенда про героїв Галактики» （яп. 銀河英雄伝説） — серія науково-фантастичних новел, написаних Йосікі Танака у жанрі космоопери. За мотивами творів було випущено кілька аніме-адаптацій. : «Від цієї битви залежить крах чи існування країни, але яке це має значення порівняно з особистими правами й свободами? Просто зробіть якнайкраще все, на що здатні».

— Знаєте що? — зітхнув Тейлор. — Ви щойно викинули на сміття ваш найцінніший ресурс.

Він знову відкрив парасолю й із помітним роздратуванням покрокував геть. Дійшов до брами меморіалу, озирнувся й побачив, що Іноуе так само непорушно стоїть під дощем перед постаментом.

Тейлор пішов далі. Порив бризу з моря приніс нову порцію дощових крапель. У його пам'яті спливли слова з передсмертної записки до матері одного пілота-камікад-зе в музейній експозиції: «Мамо, я стану світлячком!».