Лю Цысинь - Темний ліс

— Капітане Ши, вже давно час приділити увагу вашій хворобі. Керівництво ж вас внесло до переліку осіб, яким потрібна гібернація?

— Е-е-е, у мене повно справ, які треба владнати: дім, робота. Та й ти ж не думаєш, що мені байдуже, що ви тут поробляєте?

— Нами не переймайтеся. А ось у вашому стані вкрай необхідно зважати на хворобу — сьогодні вранці ви вже не могли спинити кровотечу з ясен.

— То дурня. Я ж бо щасливець, ти знаєш. У мене тричі стріляли, й тричі зброя давала осічку.

Цієї миті машини з одного боку зали почали від'їжджати. Ши Цян сів у авто й зачинив дверцята. Коли сусідня автівка рушила, їхня поїхала слідом. Ши Цян старанно запнув вікна з обох боків шторками й підняв непрозорий екран, який відділив водія від пасажирів. Тепер Ло Цзі не міг і носа вистромити назовні. Рація Ши Цяна постійно бурмотіла щось незрозуміле, він час від часу уривчасто відповідав.

Невдовзі Ло Цзі таки озвався:

— Я бачу, що справи видаються ще складнішими, ніж було озвучено.

— Так, зараз усе стає лише складнішим, — буркнув Ши Цян мимохідь, не відриваючись від рації.

Більше не розмовляли, хоча їхали близько години, зате без пригод.

Коли машина зупинилася, Ши Цян вибрався з неї, знаками наказав Ло Цзі залишатися всередині та причинив дверцята. Відразу почувся гул, здавалося, звідкілясь згори. Минуло кілька хвилин, і Ши Цян знову відчинив дверцята, запросив Ло Цзі до виходу. Опинившись зовні, він миттю збагнув, що місцем призначення виявився аеропорт.

Гул, який чувся раніше, значно погучнішав, Ло Цзі глянув угору й побачив кілька гелікоптерів, що зависли просто в них над головами. Кабінами повітряні машини розвернулися в протилежні боки, тож скидалися на двох грізних птахів, кожен з яких невсипущим оком оглядав порожній простір зокола. Ло Цзі опинився перед літаком, з вигляду пасажирським, проте ні логотипу авіакомпанії, ані будь-яких розпізнавальних знаків звідси видно не було.

Машину припаркували просто біля трапу, й Ло Цзі у товаристві Ши Цяна піднявся на борт літака. Перш ніж увійти до салону, він озирнувся, й першим, що трапилося на очі, були винищувачі, вишикувані неподалік. Отже, аеропорт не цивільний. Ближче до літака він побачив конвой супроводу — машини й солдати, які висипали з них, утворили кільце навколо літака. Сонце висіло низько над обрієм, і літак відкидав на злітну смугу поперед себе довгу тінь, схожу на знак оклику.

Ло Цзі з Ши Цяном увійшли в салон. Їх зустріли троє чоловіків у однакових чорних костюмах, провели першою, безлюдною частиною салону, що відрізнявся від звичайного пасажирського хіба що меншою кількістю рядів крісел — їх було всього чотири. У середній частині Ло Цзі опинився неначе у просторому робочому кабінеті, поєднаному з вітальнею, а крізь напіввідчинені двері побачив, що у хвості літака обладнана окрема спальня. Умеблювання в стриманому стилі дібрали зі смаком і ергономічно розставили, тож якби не зелені паски безпеки, ніщо не нагадувало би пасажирові, що він на борту літака. Ло Цзі знав: такі літаки у всій країні — на пальцях лічені.

Двоє з супроводу мовчки зникли за ще одними дверима у хвостовій частині, а наймолодший, який залишився, нарешті заговорив:

— Розташовуйтеся, де вам зручніше, але пристібніться та не знімайте пасків упродовж всього польоту. Коли ляжете спати, скористайтеся спеціальним спальним мішком, і його теж пристібайте надійно. Також не залишайте речей не закріпленими, щоб не полетіли шкереберть. Намагайтесь якомога менше пересуватися літаком. Якщо вже виникне нагальна потреба кудись піти, попередьте командира завчасно. Поряд із кожним кріслом і диваном вмонтовані кнопки зв'язку: натиснули — і говорите. Так само можете цілодобово за найменшої потреби викликати нас.

Ло Цзі здивовано глянув на Ши Цяна, той пояснив:

— Літак може час від часу виконувати захисні акробатичні фігури й маневри.

Супровідник кивнув:

— Так і є. Якщо вам буде щось потрібно, повідомте. Можете називати мене Сяо Чжан. Я принесу вам вечерю, щойно вийдемо на ешелон польоту.

Сяо Чжан пішов, і Ло Цзі з Ши Цяном, дотримуючись інструкцій, сіли на диван та пристібнули паски безпеки. Ло Цзі ще раз роззирнувся довкола й упевнився: якби не круглі вікна й стіни, вигнуті арками, внутрішнє оздоблення жодною деталлю не виказувало б того, що вони на борту літака. Тож виникало дуже дивне відчуття: навіщо пристібатися пасками безпеки у цьому звичайному офісі? Проте невдовзі ревіння турбореактивних двигунів і легка вібрація корпусу допомогли зрозуміти, що вони все-таки в літаку. Ще хвилин за дві шум двигунів змінився, їх втиснуло в спинку дивана. Вібрації корпусу припинилися, натомість підлога офісу ніби піднялася під певним кутом. Літак набирав висоту, й промінь призахідного сонця проник крізь шибку ілюмінатора, розсипався обшивкою салону точнісінько так само, як і десять хвилин тому останні промені цього дня завітали до лікарняної палати батька Чжана Бейхая.