Лю Цысинь - Темний ліс

Човник, що відчалив від «Кванта», здавався таким само крихітним на тлі корабля-матки, як і самотній автомобіль, що виїздить за межі мегаполіса. Випромінювання з його двигуна освітлювало крихітну частину гігантського корпусу «Кванта», ніби тендітна свічка жевріла десь під височезною скелею. Він повільно виринув із тіні материнського корабля на світло Сонця, й сопло двигуна тепер скидалося на самотнього світляка, що прямує до Краплини за тисячу кілометрів.

Екіпаж складався з чотирьох осіб: окрім Дін Ї та Сіцзи, до нього входили майор від Європейського флоту й підполковник — від Північноамериканського.

Крізь ілюмінатор човника Дін Ї роздивлявся вишикува-ну об'єднану ескадру, що поступово віддалялася й танула вдалині. Розташований у куті «Квант» досі вражав своїми розмірами, але вже наступний у лінії бойовий корабель «Хмара» виявився надто далеко навіть для того, щоб розгледіти його обриси. Решта кораблів ескадри виднілися лише як низки світлих цяток. Дін Ї знав, що кораблі виши-кувані прямокутником зі сторонами 100 на 20 кораблів, і ще понад десяток човнів маневрують навколо формації. Він глянув на довшу сторону прямокутника й зміг нарахувати лише тридцять крапок-кораблів, що витягнулися на 600 кілометрів. Коротка сторона мала той самий вигляд: найвіддаленіші кораблі, які можна було розгледіти, здавалися ледь помітними розмитими плямами, й на тлі слабкого сонячного світла їх важко було відрізнити від зірок. Лише коли всі кораблі ескадри вмикали двигуни, вони ставали помітними для неозброєного ока.

Дін Ї уявив собі флот у вигляді матриці 100 на 20 посеред безкрайого простору. Створив поряд іншу матрицю, перемножив вертикальні елементи однієї з горизонтальними іншої та навпаки. Отримав нову, більшу, матрицю й несподівано відчув, як їй протистоїть одна крихітна точка в просторі: Краплина. Йому не до вподоби була така екстремальна неврівноваженість, математична асиметрія, тож спроба відволіктися на розумову гімнастику провалилася.

Коли відчуття перевантаження зникло, Дін Ї повернув голову, щоб поговорити із Сіцзи, яка сиділа поряд.

— Дитино, а ти часом не з Ханчжоу?

Сіцзи дивилася прямо перед собою, силкуючись розгледіти «Богомола», до якого залишалося ще кілька сотень кілометрів. Повернувшись до Дін Ї, вона похитала головою.

— Ні, професоре Дін, я народилася вже у розташуванні Азійського флоту. Не знаю, чи вказує моє ім'я на приналежність до Ханчжоу [71] Прим. перекл. Сізци — варіант імені Сі Ши( 西施 ; Xī Shī) — однієї з найвідоміших чотирьох красунь стародавнього Китаю. За переказами, краса Сі Ши була такою неймовірною, що коли вона перехилялася з балкону, щоб спостерігати за рибою в ставку, та, засліплена її вродою, забувала, що вміє плавати, й тонула. Західне озеро (також відоме як Сіху) в Ханчжоу вважається реінкар-нацією Сі Ши. . Але я там була — гарна місцина.

— Гарною вона була за наших часів. Тепер славетне Західне озеро правильніше називати Пустельним, та й те зникає… Однак хоча цілий світ нині майже перетворився на пустелю, він досі зберігає красу Півдня з його вродливими жінками, схожими на чисті потоки… — Дін Ї зітхнув і подивився на Сіцзи в ореолі світла далекого Сонця, що м'яко лилося з ілюмінаторів на її чисте, вродливе обличчя. — Дитино, коли дивлюся на тебе, пригадую ту, кого я колись кохав. Вона також мала звання майора й була хоч і не такою високою, але теж дуже вродливою…

— Професоре Дін, ми зараз на відкритому каналі зв'язку, що транслюється в прямому ефірі, — м'яко зауважила Сіцзи, так само вдивляючись уперед у пошуку обрисів «Богомола».

— Це нічого. Зараз усі — і флот, і Земля, — надто знервовані, тож трішки відволіктися не зайве, — відповів Дін Ї.

— Професоре Дін, ви молодець, — із першого ряду крісел до нього повернувся підполковник Північноамериканського флоту.

— У ті часи у вас, напевно, були закохані чимало дівчат, — Сіцзи глянула на Дін Ї. Справді, не завадило б трохи розслабитися перед виконанням місії.

— Можливо, але я на це не зважав. Не цікавили мене закохані дівчата. Самому було цікавіше закохати в себе когось, а не отримувати все й відразу.

— У цю епоху небагато людей захотіли б морочити собі голову проблемами й тим, щоби піклуватися про інших.

— О… ні, ні. Я зазвичай не надто надокучав своїм обраницям. Поділяю думку Ґете: «А навіть якщо я тебе кохаю — що тобі з того?» [72] Прим. перекл. «Літа науки Вільгельма Майстера» у перекладі Сидора Сакидона.