Лю Цысинь - Темний ліс

На цьому тлі ООН і ОКФ пришвидшили підготовку до мирних переговорів, і обидві половини людства почали формувати склад земної делегації.

Усі ці події сталися впродовж однієї доби після захоплення Краплини.

Але найбільше збурювали думки людей не буденні справи, а яскраві перспективи майбутнього: на який рай перетворить Сонячну систему поєднання технологій три-соляріан і людської могутності?

Приблизно на тій самій відстані, але з протилежного боку Сонця, зберігаючи тишу в радіоефірі, летів «Природний добір», швидкість якого сягнула одного відсотка швидкості світла.

— Надійшли новини: Краплина не самоліквідувалася під час захоплення, — повідомила Дунфан Яньсюй.

— Яка ще Краплина? — Чжан Бейхай глянув на капітана крізь прозору перегородку. Він вочевидь стомився: змарніле обличчя набуло сіруватого відтінку.

— Трисоляріанський зонд, який насправді виявився даром людству й знаком прагнення Трисоляриса до миру.

— Що ж, це чудово.

— Вам, здається, байдуже.

Чжан Бейхай не відповів, натомість обіруч підніс записник до очей.

— Я скінчив, — він обережно заклав нотатник до нагрудної кишені скафандра.

— То, може, ви, зрештою, вже повернете мені управління «Природним добором»?

— Можливо, але попервах маю знати, що ви робитимете після цього.

— Сповільнюватимуся.

— Щоб зустрітися з кораблями переслідування?

— Так. Запаси термоядерного палива на «Природному доборі» вже вичерпалися до найнижчого рівня, й до Сонячної системи неможливо повернутися без дозаправ-лення. Проте переслідувачі не мають необхідної для нас кількості палива. По-перше, всі шість кораблів наполовину менші за «Природний добір». По-друге, наздоганяючи нас, вони так само прискорювалися до п'яти відсотків швидкості світла, а потім сповільнювалися до одного відсотка. Але їм палива на зворотний шлях вистачить. Отже, екіпаж «Природного добору» не має варіантів, крім повернення додому на борту кораблів переслідування. Пізніше сюди надішлють когось із достатнім обсягом палива, щоб дозаправити й евакуювати «Природний добір», проте це справа далекої перспективи. Тож що швидше ми розпочнемо сповільнюватися, то скоріше «Природний добір» повернуть додому.

— Дунфано, не сповільнюйтеся.

— Чому?

— Сповільнення з'їсть останні краплі палива «Природного добору». Ми не можемо знерухомити корабель. Нікому не відомо, що на нас чекає, тож маєте чинити помірковано, як справжній капітан корабля.

— Що може статися?! Майбутнє легко прогнозоване й зрозуміле: війна скінчиться, людство переможе, а вам доведеться визнати помилки.

Чжан Бейхай поблажливо посміхнувся у відповідь на той вибух емоцій Дунфан Яньсюй. Але в його погляді світилася ніжність, дивна для цього чоловіка. Тому, навпаки, капітана лише надихнули його слова. Жінка ні на мить не повірила в щирість занепадництва, підозрюючи певну приховану мету. Навіть рецидив психічної хвороби здався б тут логічним. І попри це, вона відчувала прихильність до Чжана Бейхая. Дунфан Яньсюй залишила батьківську оселю ще дуже молодою, що було звично для дітей цієї епохи. Батьківська любов і любов дітей до батьків уже вважалися забобонами, тож не торкнулися її серця. Але зараз завдяки цьому старому воякові з ХХІ століття вона, здається, почала розуміти, що це за почуття.

— Дунфано, я людина з іншої, неспокійної, епохи. І я жорсткий прагматик, — відповів Чжан Бейхай. — Зараз я лише знаю, що наші вороги нікуди не поділися й так само наближаються до Сонячної системи. Я солдат до кісток і маю право радіти лише тоді, коли мир буде справжнім… Не сповільнюй ходу корабля. Лише за цієї умови я передам тобі повноваження. Зваж, мені доведеться повірити тобі на слово.

— Я обіцяю, що «Природний добір» не стишуватиме ходу.

Чжан Бейхай розвернувся й підлетів до панелі з інтерфейсом управління. Викликав меню передавання повноважень, швидко ввів свій пароль і закрив панель.

— Капітане, ви знову керуєте кораблем, а пароль залишився попередній — MARLBORO, — не повертаючись мовив Чжан Бейхай.

Дунфан Яньсюй швидко викликала інтерфейс і пересвідчилася, що він сказав правду.

— Дякую. Але я вас прошу не залишати каюти й не відчиняти дверей: зараз екіпаж корабля прокидається зі стану глибоководного занурення, й люди можуть бути не в доброму гуморі. Спалахи агресії нам ні до чого.

— Вони пустять мене дошкою? — посміхнувся Чжан Бейхай. Побачив подив у очах Дунфан Яньсюй і пояснив: — О, цей вид страти практикували середньовічні пірати. Якщо традицію відродять, мені як злочинцю доведеться пройти дошкою в глибини космосу… Що ж, самотність нітрохи не бентежить мене.