Лю Цысинь - Темний ліс

— Цілком можливо. Але, друже мій, ти ж досі віриш моєму передчуттю?

— Я вже не Обернений.

— Скидається на те, що той автомобіль був іншої думки… Тож коли ходиш вулицями, дивися, що коїться в тебе над головою.

Вони намагалися пересуватися у затінку стовбурів «дерев» і перебігати ділянки відкритого простору між ними. Незабаром опинилися на широкій площі, й Да Ши запропонував:

— Моя квартира по інший бік площі. Тут не надто значна відстань, тож швидко перетнімо відкриту ділянку.

— Може, це просто параноя і ми справді стали свідками звичайної дорожньо-транспортної пригоди?

— Може, так, а може, й ні. Обережність ніколи не завадить… Он бачиш скульптуру посеред площі? Коли щось почнеться, матимемо де заховатися.

Ло Цзи придивився й побачив у центрі площі квадратну ділянку, засипану піском, яка, здавалося, відтворювала пустельний ландшафт у мініатюрі. Скульптура, на яку вказував Да Ши, стояла точно в центрі піщаного квадрата. То були кілька чорних колон заввишки два-три метри. З відстані скульптура здавалася чорним мертвим лісом.

Після умовного знаку Ло Цзі побіг площею за Да Ши, ніби прив'язаний за вервечку. Пробігаючи піщаним майданчиком, почув вигук Да Ши: «Хутко до укриття!», застрибав піском і пірнув під захист «Мертвого лісу». Він лежав на теплому піску й роздивлявся небо, яке підпирали чорні стовбури-стовпи. Раптом побачив, як один із летючих автомобілів рвучко пірнув донизу, на повній швидкості вирвався з потоку й у крутому піке помчав просто на них. Знизившись до скульптури, він так само різко змінив траєкторію руху й почав набирати висоту, але все-таки встиг зачепити днищем одну з колон. Від удару вона завібрувала з глухим гулом, розкидаючи довкола пісок.

— Може, те авто не в нас цілилося?

— І таке можливе, — Да Ши заходився витрушувати пісок із взуття.

— Ми ж не хочемо насмішити людей?

— Чого ти так переймаєшся, наче тебе тут хтось знає? До того ж ми з тобою — двохсотлітні викопні істоти й незалежно від того, правильно поводимося чи ні, цим модерновим знайдеться з чого поглузувати. Друже, обережність, як бачиш, далебі не зайва. А якщо й ця автівка полювала на тебе?

Ло Цзі заходився уважніше вивчати скульптуру, під якою вони знайшли прихисток. Зблизька це вже не скидалося на стовбури мертвих дерев, насправді скульптура виявилася композицією з дуже худих рук, що тяглися з пустелі до неба. Химерно вигнуті кисті ніби свідчили про нестерпний біль.

«Що ж це за скульптура?» — подумав Ло Цзі серед лісу рук, які боролися з небом. І, спітнілий після бігу, відчув, як спиною прокотилася хвиля холодного страху. Обабіч скульптурної групи він помітив квадратний постамент, на якому золотими літерами світився заклик:

Приділіть цивілізації час, бо його залишилося обмаль

— Це меморіал часів Великого занепаду, — кинув Ши Цян, вочевидь не налаштований на докладні пояснення. Натомість він знову схопив Ло Цзі за руку та бігцем потягнув до свого будинку. — Я живу ось тут, — він вказав на стовбур одного з «дерев», що обступали площу по периметру.

Ло Цзі рушив уперед, за порадою друга, пильно вдивляючись у небо. Раптом почув дивний звук під ногами й наступної миті провалився під землю. Якби не швидка реакція Да Ши, який ішов поряд і встиг його схопити, полетів би вивчати міські підземелля. За допомогою Да Ши Ло Цзі виліз на поверхню, й вони вдвох із подивом витріщилися на дірку в землі. Зрештою збагнули, що це отвір люка каналізаційної системи, накривка якого розчахнулася за мить до того, як Ло Цзі зробив крок.

— Ах, Боже мій! З вами все гаразд?! Це так небезпечно! — Голос лунав із рекламного щита поряд із ними. Білборд розмістили на невеличкому павільйоні, схожому на автомат із продажу напоїв. Молодик у синій спецівці сполотнів, неначе боявся самого Ло Цзі. — Я співробітник комунального офісу Третьої муніципальної компанії. Накривка люка відкрилася автоматично, напевне, програмне забезпечення вийшло з ладу.

— І часто таке трапляється? — запитав Да Ши.

— О ні, ні, я вперше таке бачу.

Да Ши знайшов на газоні обіч доріжки круглий камінчик і кинув його в отвір. Лише за якийсь час почувся звук удару.

— Чорт забирай, тут глибоко?! — запитав він у молодика з рекламного щита.

— Приблизно тридцять метрів. Саме тому я й казав, що це дуже небезпечно! Я вивчав історію і знаю, що за ваших часів каналізація в містах була не така глибока. Цей випадок зареєстрований у системі, й ви… пане Ло, отримаєте компенсацію від Третьої муніципальної компанії.