Лю Цысинь - Темний ліс

Голова повідомив про завершення слухань, і Джонатан підвівся, аби припинити трансляцію на голографічних екранах, а разом із нею — і двохсотлітнє жахіття Ло Цзі.

— Докторе Ло Цзі, я так розумію, що відбулося те, чого ви так прагнули, — із посмішкою мовив Джонатан.

— О, цього я жадав понад усе. Дякую вам, пане Спеціальний уповноважений, і дякую Об'єднаному конгресу флотів за відновлення мого звичайного статусу, — щиро відповів Ло Цзі.

— Слухання тривали не довго, як і було заплановано. Це радше протокольна нарада для голосування за проект Закону. Насправді ж мене уповноважили обговорити з вами значно нагальніші й буденніші питання, тож кажіть, що вас турбує найбільше.

— Моя дружина й дитина — де вони? — миттєво вирвалося в Ло Цзі запитання, яке гризло його від першої миті пробудження. Спитати про це він хотів ще перед слуханнями, відразу, щойно побачив Джонатана.

— Будь ласка, не хвилюйтеся — з ними все гаразд. Вони ще в стані гібернації, але я передам вам їхні дані й ви зможете будь-коли оформити заявку на пробудження.

— Щиро дякую, — на очі Ло Цзі знову навернулися сльози, й він відчув наближення до раю.

— Проте, докторе Ло Цзі, дозвольте порадити вам від щирого серця, — Джонатан підсунувся ближче. — Тим, хто прокидається, нелегко звикати до життя в цю епоху. Пропоную вам подати заявку лише по тому, як усталите свій побут і призвичаїтеся до викликів нового часу. Не поспішайте, фінансування ООН ще вистачить на оплату 230 років гібернації.

— Гаразд, а як щодо мого життя? Як мені інтегруватися в суспільство?

Спеціальний уповноважений засміявся:

— Не переймайтеся цим, бо навіть якщо не зможете призвичаїтися до сьогодення, без хліба не залишитеся. У цю епоху інститут забезпечення соціального добробуту населення працює ідеально, й людина може жити досить комфортно, навіть якщо не має роботи. До речі, університет, де ви викладали, досі існує і розташований у цьому місті. Там залюбки розглянуть вашу кандидатуру для зарахування в штат, навіть обіцяли трохи пізніше зв'язатися з вами з цього приводу.

Раптово Ло Цзі спало на думку те, що змусило його серце захолонути.

— А як щодо моєї безпеки? ОЗТ ж прагне мене вбити!

— ОЗТ?! — засмівся Джонатан. — Організація «Земля–Трисолярис» повністю розгромлена ще століття тому. У сучасному світі вони не мають достатньої соціальної бази для існування. Звичайно, ще є поодинокі індивідууми, які поділяють їхні ідеї, але про організоване підпілля жодним чином не йдеться. Тож ви скрізь почуватиметеся абсолютно безпечно.

Перш ніж піти, Джонатан скинув маску офіціозу, і його вбрання миттєво відреагувало на зміну стилю спілкування — засвітилося зображенням клаптика зоряного неба. Він посміхнувся й сказав Ло Цзі:

— Ах, докторе, я бачив багато історичних осіб, які поверталися до життя після гібернації, але ваше почуття гумору неперевершене. Це ж треба — накласти заклинання на зорю, ха-ха-ха… Це дуже смішно…

Ло Цзі застиг посеред приймального покою, спокійно насолоджуючись новою реальністю, в якій опинився: після двох століть у ролі рятівника людства нарешті повернувся до касти простолюду й перед ним відкрилися чудові перспективи нового життя, не затьмареного глобальними проблемами.

— І як воно — не мати привілейованого статусу, мій друже? — думки Ло Цзі перервав знайомий хрипкий голос.

Він миттю розвернувся й побачив Ши Цяна.

— Хе-хе, ці добрі новини я почув від хлопця, який тільки-но вийшов звідси.

Це була справді радісна зустріч старих товаришів — вони наперебій розповідали, що кому відомо про сучасність. Виявилося, Ши Цяна розбудили ще два місяці тому: його лейкемію успішно вилікували, але під час обстеження виявили серйозне захворювання печінки, можливо, пов'язане зі зловживанням алкоголем. Для сучасної медицини не склало труднощів лікування й цієї недуги. Чоловіки мовби востаннє бачилися не цілу вічність тому, а щонайбільше — чотири-п'ять років, адже в стані гібернації плин часу не відчувається. Навпаки — їхня дружба мовби щороку лише міцнішала.

— А я навмисно приїхав по тебе, щоб забрати з лікарні після пробудження. Не має жодного сенсу довше залишатися тут, повір мені, — Ши Цян уже витрушував із наплічника комплект одягу.

— Трохи завелике, тобі не здається? — Ло Цзі підняв у руках куртку.

— Ти поглянь: лише два місяці різниці в часі пробудження, а ти — сущий дикун порівняно зі мною. Ну ж бо, приміряй.

Ши Цян показав кнопку на сорочці, що скидалася на брошку, й розповів, як з її допомогою розмір одягу підганяється до тіла. Ло Цзі торкнувся кнопки, сорочка з легким шипінням почала зіщулюватися й нарешті прилягла ідеально. Те саме відбулося й зі штаньми.