— Чий це мозок? — запитав Гайнс, вражений побаченим.
— Мій, — відповіла Кейко і глянула на нього з любов'ю. — Я думала про тебе, коли проходила сканування.
* * *
Будь ласка, зверніть увагу: щойно індикатор засвітиться зеленим, на екрані з'явиться тестове завдання з шести тверджень. Якщо твердження істинне — натисніть праву кнопку, якщо хибне — ліву.
Твердження №1: Вугілля чорне.
Твердження №2: 1+1=2.
Твердження №3: Температура повітря взимку нижча, ніж улітку.
Твердження №4: Чоловіки, як правило, нижчі за жінок.
Твердження №5: Пряма лінія — найкоротша відстань між двома точками.
Твердження №6: Місяць яскравіший за Сонце.
Ці твердження з'являлися одне за одним на маленьких екранах перед очима добровольців, які погодилися взяти участь у дослідженні. Кожне твердження залишалося на екрані чотири секунди, потім об'єкт натискав праву чи ліву кнопку на власний розсуд. Під час проведення досліджень на голови людям надягали металеві шоломи нейронних сканерів, які аналізували й змальовували голографічну мапу. Далі її обробляли за допомогою новітнього суперкомп'ютера, створюючи динамічну модель нейронної мережі людського мозку.
На початковій стадії дослідницького проекту Гайнс прийняв рішення. Під час тестування критичного мислення піддослідних він збирався ставити їм лише найпростіші запитання, тому всі відповіді були очевидні. За таких умов ідентифікація механізму простого процесу в нейронній мережі мозку значно спрощувалася. Цим можна було скористатись як відправною точкою для поглибленого вивчення природи мислення.
Група дослідників, яку очолили Гайнс і Кейко, досягла певного успіху: вони виявили, що судження й висновки в процесі критичного мислення не виникають у конкретній ділянці нейронної мережі мозку, а характеризуються певним режимом передавання нервових імпульсів. За допомогою надпотужного суперкомп'ютера вчені змогли ідентифікувати цей режим і безпомилково вирізняти його з усього розмаїття діяльності мозку. Цей спосіб ідентифікації дуже нагадував той, за допомогою якого Рінгер визначив для Ло Цзі місце зорі в космосі. Але на відміну від більш-менш сталого розташування небесного тіла у Всесвіті, унікальні композиції активних нейронів всесвіту мозку щомиті змінюються, і визначити їхнє взаємне розташування в певний момент можна лише за допомогою математичних методів. Це було те саме, що намагатися відшукати невеличкий вир у широчезному просторі океану — обсяг необхідних обчислень виявився на порядок більшим за попередні розрахунки, й тільки новітній суперкомп'ютер мав достатню потужність, аби впоратися з цим завданням.
Гайнс із дружиною любили гуляти хмарними зображеннями головного мозку в приміщенні голографічного дисплея суперкомп'ютера. Щоразу, коли мозок котрогось піддослідного продукував оцінювальне судження, комп'ютер червоним миготливим курсором підсвічував відповідну ділянку мозку в хмарі. Фактично цей метод відображення залишався лише зручною візуалізацією, не обов'язковою для конкретного дослідження. Найважливішим завданням був аналіз внутрішньої структури пе-редавання нервових імпульсів у точці мислення — місці, яке приховувало таємниці природи мислення й розуму.
Раптом з'явився керівник медичної команди проекту й повідомив, що виникла проблема з піддослідним №104.
На початкових стадіях розробки нейронний сканер, що працював у режимі сканування мозку в усіх проекціях, демонстрував зависокий рівень опромінення, і це мало фатальні наслідки для кожного піддослідного живого організму. Проте після численних удосконалень рівень опромінення успішно знизили до прийнятних показників. Сканер багато разів тестували, поки переконалися, що він не шкодить мозку піддослідного за умови дотримання рекомендованих часових меж.
— У нього, здається, розвинулася гідрофобія, — дорогою до медичного блоку повідомив керівник команди лікарів.
Кейко застигла мов укопана. Гайнс здивовано запитав у керівника:
— Наскільки я знаю, страх перед водою свідчить про зараження сказом!
Керівник підняв руку, здавалося, намагаючись впорядкувати власні думки:
— О, вибачте, я лише зробив припущення. Нема жодних виразних симптомів і виявів сказу, мозок та інші органи функціонують нормально. Він просто боїться води: відмовляється її пити, навіть не вживає страв, у яких міститься бодай крапля рідини. Це схоже на розлад психіки: він упевнений, що вода отруйна.
Читать дальше