Лю Цысинь - Темний ліс

Кілька секунд Гайнс обміркував почуте, перш ніж мовив:

— То ти говориш про виготовлення ста мільярдів мікропроцесорів?!

Кейко Ямасугі просто кивнула у відповідь.

— Але… це десь дорівнює загальній кількості мікропроцесорів, виготовлених людством за всю історію?

— Я не маю точної статистики, але мені здається, що це навіть перевищує цю кількість.

— Навіть якщо ви отримаєте таку неймовірну кількість мікрочипів, скільки знадобиться часу, щоб з'єднати їх усі між собою?!

Кейко Ямасугі стомлено посміхнулася.

— Я знаю: цю ідею неможливо втілити. Вона виникла з розпуки, з відчаю. Але тоді я була переконана, що ми впораємося, принаймні зробимо те, на що вистачить сили, — сказала вона й обвела рукою довкола. — Поглянь: ми планували побудувати тридцять подібних монтажних майданчиків, але змогли звести лише цей.

— Я мав бути з тобою весь цей час, — схвильовано повторив Гайнс.

— На щастя, нам вдалося досягти запланованого рівня — цей комп'ютер у десять тисяч разів потужніший за найкращий із того часу, коли ти ліг у гібернацію.

— Традиційної архітектури?

— Так, традиційної. Ми змогли вичавити ще кілька крапель соку із закону Мура, чим невимовно здивували комп'ютерну братію, але це вже точно край — шляху далі нема.

«Це абсолютно унікальний витвір інженерії. Якщо ми не впораємся, в людства не буде другого шансу», — подумав Гайнс, але, звісно, нічого не сказав.

— Зрозуміло, що за допомогою цього комп'ютера розробка інтерпретаційного нейронного сканера посувається швидше… Любий, ти візуально уявляєш собі сто мільярдів? — раптово запитала Кейко. Чоловік похитав головою, тож вона з посмішкою розвела руками й продовжила: — Подивися, ось це все, що тут навколо, і є ста мільярдами.

— Що? — Гайнс здивовано роззирався в білому тумані.

— Ми зараз у голографічному дисплеї суперкомп'ютера, — пояснила Кейко, торкаючи рукою маленький пристрій на грудях. Гайнс побачив, що ґаджет має коліщатко, й зрозумів: це, швидше за все, — певний різновид комп'ютерної миші.

Гайнс миттю відчув, що туман густішає, вочевидь внаслідок наближення й масштабування певної ділянки. Тепер він помітив, що насправді туман складається з безлічі дрібних частинок-світлячків, які випромінюють м'яке місячне сяйво, а не відбивають світло зовнішнього джерела. Масштаб збільшився, й частинки з дрібненьких вогників перетворилися на блискучі зорі. Картина, що відкривалася Гайнсу, не нагадувала звичайного зоряного неба, яким ми звикли його бачити з Землі. Здавалося, що він опинився в самому центрі Чумацького Шляху, у най-густішому скупченні зір, де залишалося зовсім мало місця для звичної темряви космосу.

— Кожна з цих зір символізує окремий нейрон, — пояснила Кейко, яка стояла поряд із чоловіком у сріблястому світлі ста мільярдів світил.

Голографічне зображення й далі масштабувалося, поки в Гайнса перед очима не почали з'являтися маленькі відростки, схожі на щупальця, які радіально вистрілювала кожна зоря. Незліченні відростки утворювали складні з'єднання, остаточно руйнуючи картину зоряного неба в уяві Гайнса; натомість він опинився в нескінченній тривимірній мережі.

Зображення дедалі збільшувалося, вже можна було побачити внутрішню структуру кожної зорі, й Гайнс упізнав будову клітин мозку та нейрональні синапси, добре знайомі за спостереженнями під окуляром електронного мікроскопа.

Кейко клацнула мишею, й зображення миттєво згорнулося знову до стану білого туману.

— Це повна, розгорнута топологічна картина людського мозку, отримана за допомогою нейронного сканера, здатного робити три мільйони зрізів водночас. Звичайно, це трохи оброблене зображення — задля наочності ми збільшили відстані між нейронами в 4–5 разів. Через це мозок став схожим на хмару газу, але топологія синап-тичних зв'язків залишилася незмінною. Тепер поглянь на це в динаміці…

У тумані виникли осередки збурення, мовби хтось жбурнув дрібку пороху в полум'я, що досі горіло рівно. Кейко збільшувала зображення, поки воно не перетворилося на зоряне небо, і Гайнс побачив, як зорі загораються і миготять у мозку-всесвіті. Збурення в цьому океані зір набували найрізноманітніших форм і траплялися спорадично: деякі скидалися на потоки, інші нагадували вихори, треті — широкі океанських припливи. Усі вони миттєво зароджувались і зникали, утворюючи разом приголомшливо прекрасні картини самоорганізації хаосу. Коли масштабування досягло рівня мережі, Гайнс побачив безліч нервових сигналів, які передавали інформацію тонкими синапсами у вигляді блискучих перлів серед надзвичайно складної мережі труб…