Эльфрида Елинек - Коханки

Паула дуже чекала кохання, але кохання їй не дістається. Еріх давно вже пішов, а Паула в пошуках кохання і далі обводить поглядом сарай, балки, розбиті годівниці, сіно в кутку й калюжу гною на підлозі. Кохання нема, є тільки біль там, у розкішниці. А Еріх крокує собі вгору.

Агов!

Паула читала й чула, що кохання завдає болю, коли втрачаєш коханого, коли відбувається нещасний випадок, автокатастрофа, смерть на операційному столі або трагічне самогубство. Як же може бути, що кохання завдає болю тоді, коли воно приходить? А не тільки тоді, коли йде?

Паула сидить на сіні й мереживною хусточкою витирає кров. Майже миттєво дитина, яку вона хотіла, перетворюється в її голові на моторошний страх і на гостру небезпеку. Дитя кохання зникає, з’являється дитя страху. Паула боїться наслідків. Якщо вже Паулі не пощастило утримати Еріха бодай на пару хвилин своїм ще не повністю розвиненим тілом, своїм недолугим розумом, своїм навчанням на швачку й червоною сукнею, то хіба вдасться їй утримати Еріха за допомогою дитини?

Ми не показали кохання Еріха й Паули тому, що його просто не було. Була просто яма, в яку падаєш і з якої потім вилазиш і бредеш собі далі. У тобі нічого не зламалося, хіба що загинуло дитя людське в розквіті юності.

Удома велике прання байдуже ковтає хустку з бурими плямами, як заковтує воно пітні сорочки татуся й братика.

У цьому житті радість, страждання й праця йдуть руч об руч.

Величезний труд для Паули — завоювати й утримати Еріха. Кохання гніздиться тепер не там, нижче живота, воно перебралось у мозок. Там, нижче живота, все вимерло, нічого не відчувається. Що ж, так від багато чого себе рятуєш.

Краще вже нова блискуча кухня, ніж радість у лоні. Радість проходить, а кухня залишається.

Та й пральна машина теж потрібна.

Паулі доведеться з’єднати потужність машини зі спритністю линвоходи.

Їй загрожує більше, ніж просто падіння.

Головна загроза в тому, що не наступлять обов’язкові місячні незручності.

І не так уже й добре, коли незручності зникають.

На жаль, міркує Бріґітта, вихідні на дачі швидко кінчаються. Її знову звуть обов’язки: час на фабрику!

Багатьох людей робота змінює, робить їх гіршими, загартовує характер.

Бріґітті не потрібен твердий характер, їй потрібна дитина.

На шляху до Гайнца — величезне хитке болото.

У багатьох Бріґіттиних колежанок схожа ситуація. Тільки не в усіх є свій Гайнц, що чекає тебе на іншому краї болота, вабить до себе, і не всіх ваблять новенькі ванні кімнати з нікельованими кранами й трубами, з водонагрівальним котлом-і блискучими біленькими раковинами.

Інших жінок чекають край болота чоловіки, яким далеко до Гайнца за розумом, силою й характером.

Окрім того, вони позбавлені почуття обов’язку.

І у Бріґітти теж немає почуття обов’язку. Вона, як багато молодих жінок, що колись жили легко й бездумно, навчиться почуття обов’язку, коли вийде заміж.

Гайнцу властиве почуття обов’язку — перед своїм тілом, що вимагає відпочинку, і перед своїми друзями по кегельбану. Не довіряючи Гайнцові, Бріґітта завжди тягнеться за ним хвостом. Навколо кегельбану в’ється чимало незнайомих жінок, дехто з них приходить навіть без свого законного власника.

Нічийні жінки дуже небезпечні для молодого нестійкого чоловіка на взір Гайнца, що дістане стрижень лише після одруження.

Коли після кегельбану Гайнц цілий і неушкоджений лягає із Бріґіттою у постіль, роздмухуючи навсібіч пивні пари, у ній виникає почуття щирої вдячності, і її жаб’ячі клуби самі собою розсовуються йому назустріч.

Вона як і раніше не відчуває нічого, але зате відчуває величезне полегшення.

Так треба, адже попереду в неї знову важкий робочий день.

Місячні незручності в Паули й справді не наступили. За страхом, що місячні незручності, які всі жінки в Паулиному середовищі саме як незручності і сприймають, цього разу не наступлять, неминуче йде і сам факт відсутності місячних незручностей у належний термін.

Досі кохання нічого не принесло Паулі, наразі ж дечого навіть бракує, а це означає, що наступить щось важливе, ВЕЛИКЕ, що активізує Паулину функцію. Паули торкнувся подих життя (вірніше, Еріхів прутень), і навіть більше, ніж торкнувся.

Шевство як і раніше тут, а Еріха достоту і немає поруч.

Паулі не можна піднятися до нього на гору, але їй тепер нічого не важить, адже солодка таємниця (як усі це називають) огортає її й тут, у долині.