Эльфрида Елинек - Коханки

Їй допоміг випадок, і вона зрозуміла: крім роботи, яка їй не подобається, крім колежанок, яких вона терпіти не може, бо ж вона про себе тепер знає, що вона — інша, не така, як вони, і тим більше терпіти їх не може, що вони досі вважають її своєю, такою самою, як вони, а вона вже інша, завдяки Гайнцові, він-бо кращий за всіх них, певно, що найкращий, — словом, крім роботи, підготовки до неї, перерв між нею, знову роботи й т. д. і т. п., у житті існує він, єдина її людина, через яку все й оприкрилося. Випадок звів її з ГАЙНЦОМ. З Гайнцом і з тим, що після відбулося.

Такий подарунок долі — Гайнца — можна дістати тільки випадково, якщо тобі, як Бріґітті, доводиться сидіти за конвеєром, край життя.

Чи буде доля прихильна до Бріґітти?

Бріґітта ворушить пальцями ніг, взутих у гігієнічні й профілактичні сандалії, бо хоче, щоб усе в ній — аж до кінчиків ніг — дісталося Гайнцові в здоровому й свіжому вигляді. На своїх колежанок, які сидять за конвеєром, вона поглядає згорда, у мріях даленіючи від них так, що не дістати.

Бріґітта — дружина підприємця.

Інші бачать крамниці лише зсередини, і то коли ненадовго заскакують у чужі крамниці, щоб купити дитяче харчування для своїх нащадків або твердої ковбаси для свого чоловіка.

Бріґітті, завдяки Гайнцові, дістанеться своя справа, а вона знає, який важкий і водночас приємний тягар власності.

В кожнім разі Бріґітта тоді знатиме, на кого вона працюватиме як чорний віл — не на безлику вперту юрбу, а на себе саму й на Гайнца.

Своє, воно і в Африці своє.

Ось у яку божевільну далечінь заноситься думкою Бріґітта!

Гайнц мріє про все поспіль, і найменше про Бріґітту.

Він теж, як і Бріґітта, мріє про власну справу.

Гайнц сподівається, що у них із Бріґіттою не буде наслідків. Коли Гайнц думає про Бріґітту, його цікавить не вона сама, а саме можливі наслідки. Гайнц виважує, чи заслуговує Бріґітта на те, щоб так ризикувати.

Бріґітта сподівається, що у них з Гайнцом щось вийде, ПОВИННО вийти.

Потрібна дитинка! Страшнісінький, голісінький біло-рожевий хробачок-сисунець. І з Гайнцом усе відразу стане ясно й просто: у нас є дитина! Вона й уособлює той міцний зв’язок, що його шукає Бріґітта. Гайнц щосили намагається уникнути міцного зв’язку. Дитина для Гайнца як скрипиця на ногах, як гальмовий черевик, як тупик на великонадійному шляху Гайнца до власної фірми.

Бріґітта хоче понести дитину, і щоб вона в ній залишилась, і щоб не з’явилася вона на світ, нікому не потрібна, як сніг на голову і без майбутнього.

Бріґітта хоче, щоб Гайнц стрільнув і вона відчула всередині отой набій з яловичої печені й пампушок, якими він сьогодні пообідав. Саме час впорснути в неї, у Бріґітту, цю слизьку гидоту, і хай вона там залишається. Але ні, скорий посміх — людям посміх, а Гайнцові не хочеться, щоб із нього сміялися.

Гай-гай, ще б секунда, і зародилося б нове життя.

— Тихше їдь — далі будеш, — відповідає причіпливій Бріґітті задоволений собою Гайнц. — Усе треба робити поволі, розважливо.

Гайнц робить перерву, він нерушно лежить на Бріґітті, налігши на неї всім тілом. Ноша ця важка, та Гайнц і не намагається її полегшити.

Пухкий живіт Гайнца тисне на Бріґітту, ніщо не свідчить про те, що в цьому колосі ще жевріє життя.

Гайнц дуже важкий, але його це не обходить.

«Може, мені пустити його учвал, як жеребця?» — стукає Бріґітті в голову думка.

Звісно, Гайнцу хочеться якнайдовше розтягти ті короткі й солодкі хвилини, які бувають у нього з Бріґіттою.

— Пруссаки довго ціляться, — жартує він. І сам Гайнц теж довгенько цілиться. У Гайнца завжди напохваті дотепна відмовка.

Бріґітта міркує про майбутнє, очікуючи, поки тіло Гайнца знову наповниться життям і рухом. Бріґітті кортить, аби Гайнц поквапився із цією справою: а що як майбутнє омине це гидотне сьогодення? Слід би пришвидшити процес, бо майбутнє не чекатиме, треба братися за головну справу, подбати про спадкоємця. Гайнц рохкає й крутиться.

Те, чим він зараз займається, аж ніяк не нагадує якусь прелюдію, що може розохотити Бріґітту. Гайнцові слід як слід розім’ятися, щоб піти на останнє коло.

Гайнцові й на думку не спадає, що Бріґітту теж варто розохотити, щоб і їй перепала дещиця втіхи.

Нарешті Гайнц наладнався і розігрів мотор і — бац! — він зривається з місця.

Гайнц завжди живе сьогоднішнім днем і хоче знаходити в ньому повну втіху.

Гайнц розганяється щосили, аж нутрощі всередині ходять ходуном.

Такий-от у нього темперамент.