Эльфрида Елинек: Коханки

Чи прийшло сьогодні до Паули кохання всупереч всьому? Або завдяки цьому? Паула просить кохання присісти за стіл, пропонує йому кави з молоком. Але кохання відмовляється слухняно присісти, воно щосили впинається в Паулу.

І чим це скінчиться? — питає себе Паула.

В Еріха питань не виникає, він схиблений на моторах.

Паула сподівається, що це приведе її до кращого майбутнього. Втім, усі так думають.

Еріх сподівається, що він мчатиме якнайшвидше і якнайдалі, і, сподівається хлопець, напевно не на своїх двох.

— Еге ж, перепихон у нас вийшов нехилий, — каже Гайнц. Він полоще рот, зачісує волосся й розгладжує брови рукою, чистить вуха, голосно прочищає ніс, миє руки, п’є свою ранкову каву й іде з будинку, щоб зайнятися своєю професією. Переступивши поріг будинку, він відразу поринає в напружені трудові будні, у таємничий світ усяких різних дротів, у яких Бріґітта ні бум-бум.

Тим часом Бріґітта переймається жіночими справами, легшими й простішими за справи чоловічі.

Вона відкриває свою шафку для одягу, стягує із себе спідницю й пуловер, одягаючи натомість халат з запаскою, симпатичний і різнобарвний, — він прикрашає виробничу атмосферу і злегка розцвічує смутно-сірий і чорний світ швейних автоматів. Веселі кольорові плями — як сонячні промінці. Причепуривши в такий спосіб виробничу атмосферу і водночас спотворивши свій зовнішній вигляд, Бріґітта застромляє ноги в спеціальні гігієнічні й профілактичні дерев’яні сандалії. У них ноги під час роботи менше стомлюються, та й хвороба не причепиться, як це зазвичай буває з жіночими ногами. З Бріґіттою такого не станеться, вона про себе подбає. Коли розбираєшся в таких наукових речах, як здоров'я, то вбережешся від багато чого, навіть від хвороб.

І всі її колежанки в цеху носять такі сандалії, вони теж стежать, аби ноги в них були здоровими. Дерев’яні сандалії мають у цих колах велику популярність.

Щойно Бріґітта скинула поглядом туди-сюди, як конвеєр уже включили. Робота на конвеєрі не вбиває жіноче начало у Бріґітті, бо на цьому підприємстві працюють майже самі жінки, і займаються вони виключно жіночою працею. Так що додержувати ладу тут неважко. Чоловіки обіймають керівні пости. У цеху їх не побачиш, і ніхто не порушує тут ладу, властивого жінкам.

На виробництві, де працюють самі чоловіки, на підлозі вічно валяється якась негідь, і нікому в голову не прийде поприбирати.

У цьому цеху, де шиють бюстгальтери, на підлозі часом опиняються дуже милі штукенції: то обривок мережива, то яскрава рожева стрічка. Проте їх одразу підбирають.

Власне, на підлозі взагалі ніколи нічого не валяється. Хіба що на столах у фабричній їдальні! Але й там панує стерильна чистота! Так чисто, що хоч із підлоги їж! Жінки й дівчата одна поперед одною намагаються помітити смітинку або цятку. Цятка зникає миттю, іноді навіть раніше, ніж встигне з’явитися.

Часом хтось розіллє каву на пластикову поверхню стола, плями відразу витирають, і всі відчувають особливу втіху.

Зайде в їдальню хтось із начальства (хоча начальство сюди не ходить), глядь — свіжа пляма вже зникла безслідно.

І секретарка директора, якщо вона випадково тут з’явиться, не побачить ні цятки, а вона вже у плямах тямить, хоча сама ніколи їх, вірно, не садить.

У секретарок завжди є тобі. Вони люблять подорожувати, танцювати, гуляти пішки, ходити в кіно або плести.

Чоловіки, яких знають робітниці, крім своєї роботи цікавляться тільки одним: як від цієї роботи відпочити. У них немає тобі.

А коли і є, то таке, про яке родині краще не знати.

Робітниці не знають, чим захоплюються комерційний директор, головний бухгалтер, керівник відділу реклами або замдиректора з виробничих питань. І ніхто до ладу не знає, що вони взагалі роблять. Ці добродії — не з нашої парафії.

Якщо день у день сидиш за конвеєром і прострочуєш стрічку для бюстгальтера, навряд чи в тебе будуть інтереси, що сягають далі за конвеєр, адже звідки тобі знати, які цікаві речі взагалі існують у цьому світі. Тобі відомо одне: багато хто зацікавлений у тому, щоб бюстгальтерний конвеєр не зупинявся.

А навіть якщо й знаєш, що десь є речі й чоловіки геть інші, ніж речі й чоловіки, що оточують тебе в цеху, то не кожній спаде на думку, що ті, інші, можуть належати й тобі, а не якимось іншим жінкам.

Бріґітта принаймні одна з небагатьох, хто зрозумів — є речі важливіші за роботу. І випадок допоміг їй зрозуміти — є чоловік, а саме — ГАЙНЦ, — у порівнянні з яким робота взагалі порожнє місце.