Жозе Сарамаго - Прозріння

Ось так закінчилася змістовна розмова між міністром внутрішніх справ і головою муніципальної ради, яка багато чого пояснила, після того як обидва висловили свої погляди, аргументи та думки, проте ця ж таки розмова з великою ймовірністю дезорієнтувала читача, який уже засумнівався в тому, що обидва співрозмовники справді належать, як вони заявили, до партії правих, тієї самої, котра як сила, що перебуває при владі, практикувала брудну політику репресій як у колективному плані, спрямовану на столичне місто, де урядом своєї ж таки країни був запроваджений стан облоги, так і в індивідуальному, де здійснювалися тяжкі допити, детектори брехні, погрози, а можливо, й тортури, хоч істина вимагає від нас сказати, що якщо вони були, ми не можемо це підтвердити, бо не були там присутні, що, власне кажучи, означає небагато, бо так само ми не були присутні при переході через Червоне море по сухому дну, хоч усі присягаються, що такий перехід відбувся. Що стосується міністра внутрішніх справ, то читач уже, певно, помітив, що в обладунку цього незламного воїна, який перебував у стані постійної конкуренції з міністром оборони, утворилася розколина або, якщо сказати простішою мовою, тріщина, в яку можна просунути палець. Раніше так не було, але ми не могли не помітити, як один за одним руйнувалися його плани, з якою швидкістю й легкістю затуплювалося лезо його шпаги, як нам підтвердив щойно прослуханий діалог, який почався з грізними інтонаціями лева, а закінчився жалюгідним хрипінням старої шкапи, щоб не сказати гіршого, зверніть увагу, наприклад, на відсутність пошани до вищих сил, коли міністр мав нахабство стверджувати, що бог глухий від народження. Що ж до голови муніципальної ради, то, користуючись словами міністра внутрішніх справ, ми раді, що він побачив світло, не те світло, яке хотів, щоб побачили столичні виборці, згадуваний міністр, а те світло, яке хтось починає бачити, на думку виборців, що проголосували чистими бюлетенями. У світі часто трапляється, у ці часи, коли ми, як сліпі, спотикаємося й наштовхуємося, завернувши за ближній кут, на чоловіків і жінок у зрілості їхнього існування та процвітання, які у свої вісімнадцять років були не тільки щасливими і веселими, а також, і насамперед, хоробрими революціонерами, сповненими рішучості зруйнувати систему, що панувала в нашій країні, й побудувати на її місці рай братерського життя, а тепер вони з не меншою твердістю й категоричністю перейшли на позиції переконань і практик, переживши які, щоб розігріти й натренувати собі м’язи, спочатку перейшли до однієї з багатьох версій сучасного консерватизму, а потім скотилися до необмеженого й реакційного егоїзму. Якщо застосовувати менш церемонні слова, то ці чоловіки й жінки перед дзеркалом свого життя щодня плюють в обличчя тих, ким вони були раніше, тими плювками, на які вони перетворилися. І якщо політик, який належить до партії правих, чоловік віком від сорока до п’ятдесятьох років, що прожив усе своє життя під парасолькою традиції, овіяної кондиціонованим повітрям біржі й вологим зефіром ринків, переконався у глибокому значенні ненасильницького заколоту в місті, яким йому доручено управляти, то він заслуговує на захват і подяку, так мало ми звикли до таких незвичайних феноменів.

Гадаю, що повз увагу особливо вимогливих читачів і слухачів не проминув той факт, як мало розповідає автор, тобто майже зовсім не розповідає, про обстановку, в якій відбуваються, можна сказати, досить-таки повільно, ті події, які він описує. За винятком першого розділу, в якому ще можна помітити кілька мазків, якими зображена обстава виборчої дільниці, що обмежується дверми, вікнами й столами та поліграфом або апаратом для виявлення брехунів, люди, яких там було чимало, існували ніби в нематеріальному світі, чужі комфорту чи дискомфорту місць, де вони перебували, й зайняті виключно розмовами. Зала, в якій не раз збирався уряд країни, іноді за відсутності, а іноді за присутності керівника держави, щоб обговорити ситуацію й опрацювати заходи, необхідні для заспокоєння душ та наведення порядку на вулицях, безперечно, мала великий стіл, навколо якого сиділи міністри у зручних і м’яких кріслах, і годі було собі уявити, щоб на ньому не стояли пляшки з мінеральною водою, склянки для її наливання, олівці, кулькові ручки різних кольорів, маркери, доповіді, томи законів, плани, мікрофони, телефони та всілякі дрібнички, характерні для таких зал. Були тут, звичайно ж, люстри, підвішені до стелі, а на стінах висіли картини найрозмаїтішого жанру, були там двері, обтягнуті звуконепроникним матеріалом, і закриті шторами вікна, підлогу застеляли килими, стародавні й сучасні, висів там і портрет керівника держави та прапор батьківщини, стояв символічний бюст республіки. Ні про що подібне автор навіть не згадував і не згадуватиме в майбутньому. Навіть тут, у дуже скромному, хоч і просторому кабінеті голови муніципальної ради з верандою, яка виходила на центральний майдан, і великим повітряним видом міста на головній стіні не бракувало елементів, які дозволили б заповнити змістовними описами сторінку або дві, водночас використавши приємну паузу, щоб передихнути перед описом нещасть, які неухильно наближалися. Проте нам здається набагато важливішим звернути увагу на глибокі зморшки страху, які змережали чоло голови муніципальної ради, який, можливо, думає, що наговорив забагато в розмові з міністром внутрішніх справ і створив у нього враження, якщо не навіяв йому впевненість, що він перекинувся на бік супротивника, і що ця необачність може обійтися йому дорого й назавжди зіпсувати його кар’єру як зовні партії, так і в ній. Іншою можливістю, так само далекою, як і малоймовірною, було те, що його аргументи спрямують міністра внутрішніх справ на добру дорогу й примусять його переглянути згори вниз стратегію й тактику, за допомогою яких уряд має намір придушити заколот. Але нам доведеться лише похитати головою, зрозумівши, що після швидкої оцінки гіпотези, запропонованої головою муніципальної ради, він відкине її, визнавши по-дурному наївною й небезпечно нереальною. Голова муніципалітету підвівся з крісла, в яке він опустився після розмови з міністром, і підійшов до вікна. Він не став його відчиняти, а лише трохи відсунув штору й визирнув назовні. Майдан здався йому таким, як і завжди, кілька перехожих, троє людей, які сиділи на лаві в затінку дерева, тераси кількох кав’ярень, заповнені клієнтами, продавчині квітів, жінка, що вивела на прогулянку свого собаку, газетні кіоски, автобуси, автомобілі, знайомий краєвид. Піду прогуляюся, вирішив він. Повернувся до столу й дзвінком викликав начальника канцелярії. Мені треба вийти, сказав він, передай членам муніципалітету, щоб зібралися тут, але тільки в тому разі, коли вони запитуватимуть про мене, усе інше я залишаю на твій розсуд, Я скажу шоферові, щоб він підігнав автомобіль до дверей, Зроби мені цю послугу, але скажи йому, що він мені не потрібен, я сам сяду за кермо, Ви повернетеся сьогодні на засідання ради, Гадаю, так, я тебе попереджу, якщо зміню думку, Гаразд, Що там діється в місті, Нічого незвичайного, до муніципальної ради не надійшло повідомлень гірших, аніж завжди, кілька автомобільних інцидентів, один-два затори, невеличка пожежа без наслідків, невдала спроба пограбувати банк, Як вони вийшли з цієї скрути, адже поліції в нас немає, Нападник був зачуханим грабіжником, аматором, а пістолет у нього, хоч і був справжній, але незаряджений, Куди його забрали, Люди, які його обеззброїли, передали його пожежникам. Навіщо, адже там немає камери, де можна було б тримати правопорушників, Вони ж мали передати його кудись, І що сталося потім, Мені розповіли, що пожежники протягом години давали йому добрі поради, а потім випустили його на волю, Вони не мали іншої ради, Авжеж, пане голово, вони справді не мали іншої ради, Скажи моїй секретарці, щоб попередила мене, коли машина буде біля дверей, Гаразд, пане. Голова муніципальної ради знову опустився в крісло, чекаючи, зморшки знову зібралися йому на лобі. Усупереч прогнозам віщунів, протягом кількох наступних днів більше не відбулося ані грабунків, ані зґвалтувань, ані вбивств. Здавалося, поліція була зовсім непотрібна для безпеки в місті, бо власне населення, стихійно чи в більш або менш організований спосіб, узяло на себе завдання стежити за порядком, як сталося, наприклад, при спробі пограбувати банк. Правда, випадок із відділенням банку мало що означає, грабіжник, певно, дуже нервував, був новачком, не впевненим у собі, і службовці банку помітили, що небезпеки він не становить, але завтра міг прийти інший, та що там я кажу, завтра, сьогодні, зараз же, протягом цих останніх днів у місті відбувалися злочини, які вочевидь залишаться без покарання, якщо у нас немає поліції, якщо правопорушників ніхто не затримає, якщо не буде ані розслідування, ані суду, якщо судді розійшлися по домах і трибунали не функціонують, то злочинність неминуче зросте, схоже, вся людність чекає, що муніципальна рада візьме на себе поліційні обов’язки в місті, ми просимо про це, ми цього вимагаємо, заявляємо, що без служби безпеки не буде спокою, і я запитую себе, як набрати добровольців, створити міську міліцію, нехай ніхто мені не каже, що ми вийдемо на вулиці в одязі опереточних жандармів, в одностроях, позичених у гардеробах театру, й зі зброєю, а де взяти ту зброю і як навчитися застосовувати її, чи може хтось уявити, як я або члени муніципальної ради, або чиновники муніципалітету стріляють із пістолетів, а хто зможе уявити собі, як я, члени муніципальної ради або чиновники муніципалітету переслідують убивцю або ґвалтівника, повибігавши вночі на дахи будинків або в салонах, де збирається суспільство вищого світу, шукають викрадача білих рукавичок. Телефон задзвонив, це була секретарка, Пане голово, автомобіль уже чекає вас, Дякую, сказав він, я зараз піду, не знаю, чи повернуся сьогодні, якщо виникне якась проблема, сконтактуйтеся зі мною по мобільному телефону, Нехай вам щастить, пане голово, Чому ви мені це кажете, У часи, що настали, ми можемо побажати одне одному лише це, Дозвольте поставити вам одне запитання, Звичайно, дозволяю, якщо я знатиму, як відповісти на нього, Якщо не захочете, не відповідайте, Чекаю вашого запитання, Як ви голосували, Ніяк, пане голово, Ви хочете сказати, що не прийшли на вибори, Я хочу сказати, що вкинула до урни чистий бюлетень, Чистий бюлетень, Атож, пане голово, чистий бюлетень, І ви кажете це мені, нічого не приховуючи, Ви ж хотіли, щоб я вам відповіла, нічого не приховуючи, Схоже, ви мені достатньо довіряєте, щоб відповісти відверто, Більш або менш, пане голово, тільки більш або менш, Якщо я правильно вас розумію, то ви свідомо пішли на ризик, Я сподівалася, що нічого мені не буде, Гадаю, ви мали підстави мені довіряти, Ви хочете сказати, що не попросите мене подати заяву про звільнення, Не хвилюйтеся, можете спати спокійно, Було б набагато ліпше, якби ми не надіялися на сон, щоб не хвилюватися, пане голово, Добре сказано, Кожен сказав би так, пане голово, я не сподіваюся, що академія словесності нагородить мене премією за цю фразу, Проте ви повинні задовольнитися лише моїм схваленням, Це мене більше аніж задовольнить, Отже, на цьому зупинімося, в разі потреби сконтактуйтеся зі мною по мобільному телефону, Гаразд, пане, До побачення, якщо не до завтра, Гадаю, що до завтра, пане голово.