Жозе Сарамаго - Прозріння

Кордон був однаковий на всіх виїздах із міста, пересувна загорожа, два танки, кожен на своєму боці дороги, кілька наметів і кілька озброєних солдатів у польових одностроях і з розмальованими обличчями. Потужні прожектори освітлювали плато. Президент вийшов з автомобіля, відповів недбалим жестом на бездоганне військове привітання офіцера, який командував тутешнім постом, і запитав, Як у вас тут справи, Нічого нового, абсолютний спокій, пане президент, Хтось намагався покинути місто, Ні, пане президент, Гадаю, ви маєте на увазі моторизований транспорт, велосипеди, вози, верхівців, Атож, ми говоримо про моторизований транспорт, пане президент, А як щодо пішоходів, Не помітили жодного, Звичайно, втікачі не намагалися йти дорогами, Атож, пане президент, але навряд, щоб їм десь пощастило перетнути кордони міста, бо, крім звичайних патрулів, які охороняють половину дистанції, яка відокремлює нас від двох найближчих сусідніх постів по один бік і по другий, ми озброєні засобами електронного стеження, які зможуть помітити мишу, коли ми їх відповідно налаштуємо, Дуже добре, я певен, ви розумієте, коли в подібних випадках кажуть, що вітчизна дивиться на вас, Атож, пане президент, ми усвідомлюємо всю важливість нашої місії, Припустімо, ви одержали наказ перешкодити масовій втечі громадян із нашого міста, Атож, пане президент, Як ви будете діяти, Спочатку звернемося до втікачів гучним голосом, Це обов’язково, Атож, пане президент, А якщо втікачі не зупиняться, Якщо вони не зупиняться, ми почнемо стріляти в повітря, А якщо їх не зупинять і постріли в повітря, Тоді до подій втрутиться спеціальний відділ поліції, приєднаної до нас, І як діятиме цей відділ, Як йому належить, пане президент, вони або пустять сльозогінний газ, або задіють водомети, такі дії не входять до компетенції війська, Мені здалося, що у ваших словах пролунав певний критичний тон, На мою думку, так не воюють, пане президент, Цікаве зауваження, але що як бунтівники не відступлять, Неможливо, щоб вони не відступили, пане президент, ніхто не спроможний витримати сльозогінний газ і потоки води під тиском, Але уявіть собі, що вони витримали, який наказ віддасте ви за такої гіпотези, Стріляти по ногах, Чому по ногах, Бо ми не хочемо вбивати своїх співвітчизників, Але такий випадок може статися, Атож, пане президент, такий випадок може статися, Ви маєте родину в місті, Маю, пане президент, Уявіть собі, що ви побачите свою дружину і своїх дітей на чолі натовпу, який рухається на вас, Родина чоловіка військового знає, як їй поводитися за таких ситуацій, Гадаю, що так, але ви собі уявіть, зробіть над собою зусилля, Накази даються для того, щоб їх виконувати, пане президент, Усі, До сьогодні я мав честь виконати всі накази, які я одержав, А завтра. Президент ступив два кроки до свого автомобіля й несподівано запитав, Ви певні, що ваша дружина не голосувала пустим бюлетенем, Готовий застромити руку у вогонь, пане президент, Ану застроміть, Це так лише кажуть, пане президент, тобто я мав на увазі, що цілком переконаний, моя дружина належно виконала свій виборчий обов’язок, Вона проголосувала, Так, Але це не відповідь на моє запитання, Ні, не відповідь, пане президент, Тоді дайте відповідь, Не можу, пане президент, Чому, Бо закон мені не дозволяє це зробити, Он як. Президент зміряв офіцера повільним поглядом, потім сказав, До побачення, капітане, ви ж капітан, чи не так, Атож, пане президент, Добраніч, капітане, можливо, ми ще з вами зустрінемося, Добраніч, пане президент. Автомобіль від’їхав на великій швидкості. Капітан затулив обличчя долонями. З лоба йому струменів піт.

Вогні почали згасати, коли остання військова вантажівка й останній фургон поліції покинули місто. Один за одним, ніби прощаючись, зникли двадцять сім променів зірки, залишилися тільки неясні обриси безлюдних вулиць, освітлені тьмяним світлом, яке ніхто не здогадався повернути до нормального нічного освітлення. Ми зможемо довідатися, наскільки місто залишилося живим, лише коли густа нічна темрява неба почне розсіюватися й поступово буде витіснена синім небесним кольором, який підійматиметься над обрієм, коли побачимо, чи люди виходитимуть зі своїх будинків і прямуватимуть на службу, чи перші вранішні автобуси приймуть своїх перших пасажирів, чи поїзди метрополітену загуркотять, заглиблюючись у свої тунелі, чи крамниці відчинять свої двері та віконниці, чи газети й журнали надійдуть до кіосків. У цей вранішній час, коли люди вмивалися, одягалися й пили свою звичну вранішню каву з молоком, вони почули, як радіо схвильовано повідомило, що президент, уряд і парламент сьогодні вдосвіта покинули місто, що в столиці не залишилося ані війська, ані поліції, і тоді всі кинулися до телевізорів, яке тим самим тоном повідомило їм ту саму новину, і як перше, так і друге, як радіо, так і телебачення, з невеличкими інтервалами оголошувало, що рівно о сьомій годині ранку буде зачитане важливе повідомлення керівника держави, коли він звернеться з промовою до всієї країни й, зокрема, як і слід було сподіватися, до впертих жителів столиці. Позаяк кіоски ще не відкрилися й не було сенсу виходити на вулицю, щоб купити газету, як і нишпорити в мережі Інтернету, хоч найбільш розвинені громадяни вже намагалися знайти там сподівану президентську лайку. Офіційна секретність, хоч іноді й може бути заражена вірусами зради, як сталося зовсім недавно, коли у багатьох будинках на шляху втечі з міста представників влади було дружно увімкнуте світло, завжди досягає апогею, коли в ній беруть участь найвищі особи, які правлять державою, котрі, як дуже добре відомо, у переважній більшості випадків не тільки вимагають від винних найвичерпніших пояснень, а й полюбляють іноді стинати їм голови. До сьомої години залишалося десять хвилин, у цей час багато людей, які ще не вийшли з дому, мали би бути у дорозі до місць своєї служби, але сьогодні був день незвичайний, коли оголосили тимчасове припинення будь-якої громадської діяльності, а в такий день слід сподіватися, що майже всі державні та інші заклади залишаться зачиненими протягом усього дня, чекаючи, чим усе це закінчиться. Обережність і курячий бульйон ніколи не зашкодять людині, яка почувається здорового. Світова історія заколотів показала нам, що чи йдеться про специфічну зміну державного ладу, чи про просту загрозу йому, найкращі приклади обачливості подають нам комерція та промисловість, двері закладів і крамниць яких виходять на вулицю, їхню стриманість ми повинні шанувати, бо саме вони є тими гілками професійної діяльності, які бояться втратити найбільше й незмінно втрачають від розбитих вітрин, нападів грабунків і саботажу. О сьомій годині без двох хвилин із жалобним виразом обличчя й скорботним голосом, що їх виправдовували обставини, диктори телебачення й радіо оголосили нарешті, що керівник держави звернеться до народу. Наступним образом на екрані, так би мовити, вступною картиною, був національний прапор, який майорів слабко й ліниво, ніби щомиті був готовий упасти й відірватися від щогли. Мабуть, штиль був у той день, коли вони знімали цю сцену, зауважив один із глядачів. Державний символ, здавалося, ожив при перших звуках державного гімну, слабкий легіт несподівано змінився сильним вітром, який налітає лише від широкого океану та переможних битв, і якби він повіяв трохи з більшою силою, ми, безперечно, побачили б валькірій, які мчать із героями на крупах своїх коней. Потім гімн відлетів кудись дуже далеко й забрав із собою прапор, чи то прапор відступив і забрав із собою гімн, зрештою для врочистості процедури це не мало ваги, й тоді перед народом з’явився керівник держави, він сидів за письмовим столом, втупившись суворим поглядом у телеекран. Праворуч від нього тихо ворушив складками інший прапор, кабінетного розміру. Президент сплів пальці, либонь прагнучи приховати мимовільну гримасу, Він нервує, зауважив той самий чоловік, який коментував нерухомість прапора, побачимо, як він нам пояснить диявольську втечу з нашого міста представників влади. Люди, які збиралися натішитися ораторським мистецтвом керівника держави, не могли навіть туманно уявити собі, до яких зусиль мусили вдатися літературні помічники президента республіки, щоб підготувати йому промову, яка не була виправдальною, у вузькому значенні цього слова, яка мала смикнути лише за кілька струн стилістичної лютні, які згідно з нормою мали стати початком врочистої промови такого характеру. Правду кажучи, з огляду на її делікатний характер було б майже образливим сказати, Дорогі співвітчизники, або Шановні співгромадяни, або в набагато простіший спосіб із тремтінням у голосі заторкнути любов до вітчизни, Порту-у-у-галки, Порту-га-а-а-льці, тобто почати звернення до народу словами, які виникли в його уяві цілком випадково й не мають ніякого об’єктивного значення й ніякого стосунку до театру дуже серйозних подій, про які ми вже так детально розповіли, навівши тільки ілюстративний приклад, за який, попри шляхетність наших намірів, ми готові попросити пробачення, передусім тому, що йдеться про народ, відомий у всьому світі своєю досконалою громадянською дисципліною і релігійним ставленням до своїх електоральних обов’язків.