Василь Кожелянко - Котигорошко

На загал, репліки підпільної тележурналістки трохи прояснили ситуацію з «викриттям Телесія» і посіяли в журналістських умах певний сумнів, але інформація пройшлася світом, обросла плітками, чутками та домислами і сприйняття населенням Телесія набуло якісно нового змісту — він теж!

Суспільство розкололося — частина вірила, що Телесій чесна людина, а звинувачення — наклеп і провокація, частина почала вважати, що Телесій — користолюбивий шахрай.

Точикамінь не став керуючим банком, а Сучимотузок — законним чоловіком звабливої Трояндини, і перше, і друге відкладалося до того часу, поки обидва екс-апостоли не дадуть свідчення у суді над Телесієм. Генеральна прокуратура України порушила проти Телесія кримінальну справу за цілою низкою неприємних статей — від політичних (зазіхання на територіальну цілісність Української держави і фальшування українських грошей) до простих карних (шахрайство і сексуальні домагання). Точикамінь із Сучимотузком мали бути головними свідками, а для забезпечення їхньої безпеки їх взяли під охорону бійці новоствореної служби — НКВЗ і помістили у спеціяльний готель для почесних гостей на одному з островів Егейського моря. Вікна у тому готелі були чомусь заґратованими. А коридором походжали озброєні бійці-енквізитори у зловісній чорній уніформі зі срібними емблемами НКВЗ на петлицях, що зображували розведені кліщі і меч лезом догори. Таке поєднання цих предметів нагадувало два дзеркальні симетричні тризуби, а на мілітарно-поліцейському жаргоні цей знак отримав назвисько — павук.

Все було готовим для гучного процесу над одним із найхитріших і найстрашніших дурисвітів останніх часів. Затримка була за малим: десь щез Телесій зі своїми рештою десятьма апостолами. Президент Вернидуб у телефонній розмові натякнув полковнику Котигорошкови, що найголовнішим завданням НКВЗ на цьому етапі є — впіймати небезпечного злочинця Телесія, бо, власне, для цього й створювалася служба… Котигорошко, знервований і виснажений, ледь не послав свого любого президента за фельдфебельською адресою, але вчасно стримав себе.

— Якщо ви не впіймаєте Телесія, полковнику, то я не бачитиму жодного сенсу у подальшому існуванні НКВЗ та у носінні погонів полковника осавулом Котигорошком!

Ах, ти так, подумав Котигорошко, ну, постривай! А вголос сказав:

— Впіймаємо, пане президенте!

— Коли?

— Найближчим часом.

— Це треба зробити за два тижні, бо в день першого весняного місяця має відбутися страта.

— Страта?

— А ви що думаєте, полковнику, що найсправедливіший у світі український суд засудить до якоїсь іншої, ніж смерть, кари цього вкрай небезпечного злочинця?

— Я нічого не думаю, пане президенте, якщо треба впіймати Телесія за два тижні, то я зроблю це! — крижаним тоном відрапортував Котигорошко.

— Чуєш, Вишнеславе, — полагіднішав президент, — подейкують, що цей Телесій емігрував у Атлантиду, і вони надали йому політичний притулок. Якщо так, то його не дістанеш. Треба придумати версію на цей випадок.

— Ми знайдемо злочинця Телесія, де б він не був, — не підтримавши президентового примирливого тону, холодно сказав Котигорошко, — де б він не був, хоч на дні океану, хоч у космосі, хоч і на Північному полюсі, за два тижні його буде заарештовано!

Саме під час цієї розмови у Котигорошка відбулась кардинальна зміна поглядів на життя, на владу і на долю. Це ж оцей по суті бандит, який злочинним шляхом (я ж знаю, як) став президентом України, буде вирішувати мою долю?! Та хто він, зрештою, такий?! Гм… А чи не час уже з користю для себе скористатися із тієї страшної таємниці, яку заповів мені вмираючий Яблуненко? Але спочатку треба злапати їм цього Телесія, треба показати цим нікчемам-тріумвіархам свою силу. А там побачимо…

У кабінет, постукавши, ввійшов один з Котигорошкових заступників сотник Полотняк.

— Дозвольте, пане полковнику?

— Є нові відомості про Телесія, сотнику?

— Поки що нема, але ми вислідили одну з його прихильниць, журналістку Ярину Савойську. Вона у Львові…

— Так, — закричав Котигорошко, — я забороняю вам стежити за цією особою! Категорично забороняю! Ви зрозуміли, сотнику?

Переляканий Полотняк, який ніколи ще не бачив свого начальника навіть збудженим, не те що таким лютим, стояв струнко, білим, як полотно, обличчям виправдовуючи своє прізвище.

— Йдіть готуйте групу захоплення. Завтра вранці я вам дам точну адресу місця, де переховується Телесій. Залізу ще в один борг до астрального лихваря. Йдіть, сотнику, а про журналістку Савойську забудьте.