Василь Кожелянко - Котигорошко

Після двох довгих років тяжкої служби на варті українських пірамід поручник Котигорошко отримав двотижневу відпустку. Перед новим призначенням. Він швиденько відвідав свою буковинську родину і наступного ж дня відбув до Києва. Бо тут йому чогось цікавіше було. В літаку Котигорошко склав собі план дій на ці два тижні — простий і ефективний: він буде зустрічатися з Яриною і Небославою черед день. Аргументація буде такою: для Ярини того дня, коли вони не бачитимуться, він дуже зайнятий підготовкою до нового місця служби (поки що хай це буде маленькою таємницею, Ярино), а для Небослави — він зустрічається з друзями (знаєш, Небославо, з яким пієтетом наші офіцери ставляться до так званого «бойового побратимства»?). Не вийшло так, бо Небо-слави якраз у Києві не було, вони разом з генералом Доброзолом перебували аж на Алясці, де управління «М» вивчало технологію магічних ритуалів тубільних шаманів. Тому графік довелося змінити, і кожного дня Котигорошко зустрічався з панною Савойською. До того ж, сталося так, що вона не надто була завантажена працею з причин суто об'єктивних. У телеканалу КГБ почалися проблеми. Нові зверхники України — тріумвірат у складі в.о. Вернидуба, прем'єра Крутивуса та голови ВРУ Вернигори разом з присталим до них начальником ТАДЕПО генералом Бухою Копитовичем чомусь незлюбили цей телеканал. КГБ терпів навіть покійний президент Трипільський, бо розумів, що об'єктивний більш-менш неупереджений журналістський погляд не дасть державному організмови геть загнити, але ЦІ вирішили, що будь-яка критика мусить бути «конструктивною». У телеканалу КГБ почалися фінансові труднощі, перестановки в керівництві, і випуск деяких передач довелося «тимчасово» припинити. Тому у панни Савойської з'явилося більше вільного часу. А чому б його не проводити з гарним хлопцем, що так привабливо засмаг десь у Єгипті?! Тим більше, що Вишнеслав, тобто поручник Котигорошко, все більше і більше подобався Ярині.

Він переодягнувся у цивільне (Ярина навчила Котигорошка носити модні серед інтелектуалів сині бавовняні генуезькі штани з мідними заклепками, теніски та футболки), і вони поринули у вир бурхливого життя нічного Києва.

Клуби, дискотеки, бари… концерти, виставки, перформенси… віскі, пиво, трава… поцілунки, обійми…

Через тиждень Котигорошко і Ярина зрозуміли, що вони кохають одне одного і жити одне без одного вже не зможуть. У перервах між любощами вони будували плани на майбутнє. Він отримає призначення на нове місце служби, Котигорошко чомусь вважав, що його відправлять на Атлантичний вал — першу лінію оборони на Канарських островах. Це — майже фронт! Ярина буде займатися вільною журналістикою і, якщо захоче, готуватиме репортажі для київських і царгородських газет та телеканалів про нелегку службу простих українських вояків на віддалених рубежах захисту державних інтересів України. Будуть у них діти: хлопчик і дівчинка… Як ти вважаєш, Ярино?

А потім поручника Котигорошка було викликано в управління «М» Генерального штабу ВНУ до генерал-полковника Доброзола! Котигорошко наче прокинувся з кольорового феєричного сну. Несподівано в уяві виник образ Небослави, ні, ні, він кохає Ярину і одружиться з нею, але… але Небослава теж колись подобалася йому. Що не кажіть, а поручник Кощун — гарна дівчина!

У приймальні генерала Доброзола сидів інший ад'ютант, молоденький білявий чотар. Котигорошкови це дуже не сподобалося: для кого тоді він так довго полірував халяви чобіт велюровою ганчіркою, уніформу прасував, два рази, ордени-медалі всі свої пришпилив? Де — Небослава?

Генерал Доброзол зустрів поручника Котигорошка, як рідного сина. Довго розпитував про здоров'я, потім ще довше про службу на варті українських пірамід і нарешті розпочав говорити про справу, а саме про наміри командування розгорнути сотню бойової магії в полк. Котигорошко, почувши таке, відразу вирахував, що йому зараз запропонують підвищення: командир сотні ЯРНЕ, наприклад. Але генерал нічого йому не запропонував, а натомість перевів розмову на цілком протилежну тему. Він почав розпитувати Котигорошка про родину, про батька-матір, братів і сестру.

— Скільки вам років, поручнику?

— Двадцять шість.

— Чи не думали ви про одруження.

— Думав, пане генерал-полковнику.

— І хто ця щаслива?

Котигорошкови така розмова зовсім не подобалася, але він мусив говорити правду. Він розповів генералови про Ярину.