Владимир Лис - Місяць, обмитий дощем

Я стояв сам-самісінький посеред засніженого поля, під холодним, хоч і зірним небом. На сході стриміла комета, гостя, якій, бачте, заманулося через тисячу ще й два роки до нас навідатися. Вдалині подекуди в селі блимали вогники осель. Було страшно, аж моторошно, і водночас захопливо. Разючо захопливо. Якесь небувале відчуття Космосу, Всесвіту, де ти маленька пушинка. Як ті сніжинки, що в тебе під ногами. І як… може, і як ті зорі, що над головою, і яким так само холодно в цьому темному чорному безмежжі. Хоча вони самі вельми гарячі. Колись у дитинстві я чув од бабусі, що зорі — то очі Бога. А потім прочитав у вірші того ж Бродського, як дивиться новонароджений Ісус на довколишнє — матір, волхвів, тварин у хліві, де народився, і все здається йому неймовірно великим. А з неба дивиться на нього велика зоря — і це погляд Його Отця. Гарний, що й казати, образ, хоч Бродський і виявився шовіністом.

Я рушив назад, до села, і ще кілька разів повертав голову на схід. Вранці там мало зійти Сонце, маленька зірка у Всесвіті.

Коли я вернувся до хати, брат Василь сказав:

— Ну що, надивився на комету? Я вже думав, що вона забрала тебе із собою… Бачу, добре змерз… Вип’єш, щоб зігрітися?

І я переконався, що наша домашня наливочка, екологічно чиста «калинівка», гарний засіб від космічного холоду.

Так от, пане Великий Космосе. Наш із Вами Творець, втім, як і маленької сніжинки, і хвостатої комети Хейла-Боппа, що повернеться через тисячоліття з хвостиком, у цей час, як колись казали, стомлено відпочивав. Але коли Він спочиває насправді, того не знає ніхто. Хіба що ви-те, як у нашому селі мовлять. На те Ви й Космос.

Винахід німцем Йоганном Гутенбергом книгодрукування щодо значущості для людства можна порівняти хіба з винаходом колеса і відкриттям атомної енергії. З того часу, середини ХV століття, у світі видруковано сотні мільярдів, якщо не трильйони примірників книг, а може, й більше. Вважалося, що без книги — художньої, довідкової, наукової і т. д. — ніяк обійтися не можна. Гутенбергівська епоха триває, хоч над нею останнім часом нависла серйозна загроза. Правда, вислів «догутенбергівська епоха» з легкої руки Анни Ахматової-Горенко набув й іншого значення, ніж те, що було до Гутенбергового винаходу. Так поетеса називала часи самвидаву, коли вільне слово на території колишнього СРСР не могло стати книгою, звучати в газеті, по радіо. Тепер на зміну книгам і газетам (вже кажуть — паперовим носіям) приходить всюдисущий Інтернет.

Якщо бути відвертим, то донедавна я вважав, що людство з великим ентузіазмом вітало початок ери книгодрукування. Бо що було до того? Тексти з давніх-давен — у вигляді глиняних табличок і пластинок, паперових сувоїв чи папірусів, потім уже книги з обкладинками, які просто переписували. Книгодрукування рятувало од замороки переписувати і невеликі, а головне — товстезні фоліанти. Але річ у тім, що саме переписувачі першими забили тривогу, а потім і повстали, і почали мститися. Бо їхня професія була досить поширеною, престижною і прибутковою. Десятки, якщо не сотні тисяч людей цим займалися в ХV столітті, і не лише в монастирях і храмах, а й у спеціальних майстернях, резиденціях королів, князів і герцогів, і на дому. І от у них забирали роботу…

Але не тільки це. Якої краси букви, сторінки і цілі книги виходили з-під їхнього пера! Їхнє мистецтво (без перебільшення — таки мистецтво) викликало захоплення у сильних того світу, які любили не так читати, як передивлятися й милуватися тими гарними творіннями людських рук. Цінували їхню роботу й професійні художники. Якої майстерності докладали переписувачі! І це опинилося перед загрозою зникнення, а на заміну мали прийти сірі сторінки з незугарними літерами, витиснуті якоюсь бездушною машиною. Переписувачі й найняті ними тодішні хулігани (чи по-теперішньому — тітушки) або слуги тих же герцогів і князів нападали на друкарні, ламали друкарські машини, розсипали шрифти, били, а то й убивали робітників. Щось трохи схоже на пізніші англійські бунти «лудитів» на підприємствах у часи бунтів проти верстатів. Але дешевше нове виробництво, більші наклади, а відтак і доступність надрукованих книг робили свою справу. Хоча конкуренція і справжня війна між прихильниками двох видів книговидання тривала три століття, навіть з гачечком. Десь до середини ХVІ століття ще явно переважали переписувані, або, як казали, ручні, «справжні» книги. Від середини ХVІ десь до середини ХVІІ століття тривала умовна рівновага, паритет. Але в ХVІІ столітті друкована продукція переважила, набувала дедалі більшої популярності, відтак почалася агонія переписування, кількість представників цієї професії стрімко зменшувалася, так само падав попит на рукописні книги. Останні такі книги для, як то кажуть, гурманів з’явилися в другій половині ХVІІІ століття. Тоді ж зникли й колишні переписувачі, їхня професія до винаходу друкарської машинки лишалася затребуваною тільки в конторах і канцеляріях.