Мирослав Дочинец - Синій зошит

Жінка спускається з гори боком…

Звіра, що був поранений і вижив, тяжко вполювати…

Видихаючи — видихаємо минуле, вдихаючи — вдихаємо будучне…

Дуже важливо знайти людину-оберіг, яка буде з нами завжди подумки…

Чудесне зцілення дорогоюне підлягає для мене сумніву. Видів не раз, як дорога вертала смак життя і саме життя, коли вже й доктори відреклися від хворого.

Дорога — то рівномірний рух, освіжаюча змінність простору, втеча від часу, приволля воздухів, новизна стріч.

Ворона — хитра і сторожка птиця.Добуваючи поживу, щохвилі скидає голову, озирається. Хитра, а не розумна: коли хочеш бути непримітним — се кидається в очи.

Не бійся просити— інакше як будеш дякувати?!

Корова носить два запахи— молока і гною. Годувальниця, що годує людину і землю.

Навіть жебраки похваляються своїм інструментом.Що більше палиця погризена псами, — тим більше старець виходив світу.

В минулому життікождий був якоюсь звіркою чи птицею. Так казали голди, з якими я промишляв у ломах Уссурійського краю. І мене розпитували. Я одказував, що, либонь, був качкою… Дуже вже воду честую. А ще, за малолітства, дуже шкодував сю птицю взимі. «Чому, солодкий, ревеш?» — журилася, бувало, мамка. «Бо качечкам студено в лапки…»

Хтось був левом, хтось орлом чи лебедем, а я — качкою. Мене розуміли, бо птиць у тайзі шанували. Коли хтось умирав, голди казали: «Птиця душі його врешті вирвалася з клітки і врадувано полетіла на волю, до райських озер».

Ліс і тепер зо мною.Правда, більше в провидінні спогадів. Незбагненно файний ліс уночи, в священнодійстві трьох чародіїв: місяця, воздуха і земного віддиху. Краса животворна. Княжа вотчина.

Хоча ліс, один лише ліс, — без князів.

Приказка про сову.Її почув я від познаймого німця в таборі. «Жила-була стара сова. Що більше вона жила — тим більше вона знала. Чим більше вона знала — тим більше вона мовчала. І чим більше вона мовчала — тим більше вона знала».

Се направду мудро. Чоловік говорить — час сміється.

Ще про мовчання.Зерно зроджує хліб. Дощ зроджує траву. Камінь зроджує дім. А слова родять слова…

Сорок тисяч літ мовчать мертві. А ми все говоримо, говоримо…

Бійся звикання.Не допускай у звичку нещастя.

Поспішай устигнути.«Завтра» прийде раніше, ніж мине «сьогодні».

Уникай переситу.Лише голодний знає розкіш смаку хліба.

«Діду, Бог є?»— питає моє доскіпливе дівчатко.

«Є, дитино, є».

«Де є?»

«А повсюдно, де не обернешся…»

«А чому Його не видно?»

«Ти молоко п’єш?»

«П’ю».

«А масло в ньому видиш?»

«Ні».

«Так і Бог розсіяний по всьому життю…»

«Діду, чому у вас сумні очи?»

«Я видів надто много людей. Більше, ніж дерев».

Ще дечому навчив мене Ліс.Ловець грізний і без стрільби. Тиша — грізна зброя. Тиша і холодна кров. Так і в нелісовому житті.

Не обтяжуйте себе всякою марницею.Не стриножуйте вільну ходу. Легке й вітер несе.

Віщую я проминуле в будучному.З-помежи іншого нерідко питають:

«І що буде в кінці?»

«Світло. Правда, чорне…»

«Звідки знаєте?»

«Пам’ятаю, що було на початку…»

Довіряй собі на кожному кроці.Не смієш не довіряти дарованим Богом силам. І смієш замість Нього судити себе.

Розповідати — пусте.Инше діло — розказувати так, щоб кликати.

Всі наші слова головні — або поклик, або розрада.

Два рушії потугив рятівній рівновазі штовхають нас уперед. Се думки: «Хтось живе ліпше, ніж я» і «комусь гірше, ніж мені». Однакової сили потуги розвитку і самозбереження, бо в строкатому світі людей завжди знаходиться приклад захоплення і приклад самовтішання. Так і виживаємо, так і підносимося над собою.

Залізна сокира не рубала б дерево, якби дерев’яне руків’я не підштовхувало її в зад.

Коли мовчкуватий Чан Баоне знаходив слів, аби мені щось роз’яснити, казав: «Нехай твоя думка стрінеться з моєю думкою — і стануть посестрами…»

Що довше ми були з ним разом, то більше розумілися без слів.

«Коли нема тобі відповіді— сідай на камінь, — радив Кукумир, сам порослий мохом, як давній камінь. — Камінь мовчить — і ти мовчи. Камінь слухає — і ти слухай. Камінь знає більше. Камінь вічний».

Лови день.Якщо час не йде за тобою, йди ти за часом. Буває, із ста днів тобі послужить лише один.