— То не загадка. То уявне проникнення всередину речей чи явищ. Так, узявши в руку яйце, я скажу, коли куриця його знесла. На відстані вгадаю, чи двері замкнені, чи є хтось у домі, яку мають живність, яких дітей, якого віку господарі, на якій глибині вода в колодязі… Слід підкови і рухи верхівця мені повідять не менше, ніж він сам словами. А знаєш чому? Бо коли він зіскакує з коня, я разом із ним відчуваю під ногами землю… Можу вгадати, як буде пахнути пень зрубаного дерева — перестиглим агрусом, пліснявим грибом, старим тютюном, мокрим пером… Се називається проникненням, нутряним зрідненням із явністю.
— Чи можна вгадати майбутнє?
— Можна. Якщо носиш у собі відбитки всіх речей і подій, якщо вгадуєш череду моментів теперішнього і вчорашнього і нанизуєш їх, як намисто, на нитку, що тягнеться з сьогочасся в будучину.
— Можете щось сказати про наше майбутнє?
— Можу, але не хочу (сміявся). Скажу лише, що воно буде не гіршим і не ліпшим, ніж сьогодення. Розмиються межі між народами, а між людьми навпаки — поглибляться. Речі любитимуть, а людьми користуватимуться. Буде много перекупників і мало виробників. Той, хто виробляє, знає ціну і міру. Той, хто продає, ненаситний і нестійкий. Все буде покладено на продажу, як у тому храмі, з якого Господь виганяв гендлярів. І не буде одностайності й великодушності поміж людей. Се ослабить єдність нашого народу, хоча сама держава зміцниться і збагатиться. Будемо годувати півсвіту, зате душі спрагло шукатимуть поживу для своєї ситості. Тоді ще гостріше постане нестача служебників духу. Бо навчаться лікувати плоть, але не душу.
Вівчарський пес радше здохне, ніж покине стадо
— А як знайти своє служіння? Приміром, мені?
— Ти вже до нього підійшов — до служіння слову. Від новинок (газет) із часом відійдеш, бо се не служіння, а прислуговування. Світ страшно мудрований, хитросплетений. І все через надмір інформації з новинок, радіо і телевізії. Її буде ще більше. Вона порушуватиме рівновагу, розсіюватиме суть, руйнуватиме цілісність малого світу людини. Людині потрібні не просто слова, а опора в слові. Добре, якби ти вибрав сю путь.
— Але ж і в газеті можна служити словом…
— Ваші газети — се не слово, а слова, за якими захована правда. Людині не конче знати, що, де й коли стається. Важніше — чому і як?! Як не впасти, як піднятися. Слово має злагіднювати душу, засвічувати в ній сонце, осявати даром Святого Духа, а не пробивати чорну діру.
— Що найголовніше в писанні?
— Написане має бути пронизане любов'ю до всього земного простого життя. Має викликати довіру. Тоді слово важніше за сонце, яке то сходить, то заходить. Слово ж гріє і сяє завжди. Бо слово Згори. Пам'ятай: зі словами можеш робити, що хочеш, але й вони роблять із тобою, що хочуть. Путь сей складний і тривалий. Але служіння й не буває иншим. Вівчарський пес радше здохне, ніж покине стадо.
— Ви в служінні маєте задоволення?
— Задоволення я не прошу. Прошу спокою і забуття. І щоб ім'я моє було невідоме і не заплямоване… Хоча тепер навіть не знаю, як воно вийде, маючи опліч такого писаря (сміявся).
— Можете не боятитися — це ніхто не опублікує.
— Смішний ти, написане не пропадає…
— Та навіть якщо коли-небудь це й надрукують, хто в це повірить?
— Тоді що вони виграють, якщо не повірять? (Сміявся).
— Я постараюся написати так, щоб повірили.
— Тоді пиши для себе. Передусім ти сам мусиш повірити в те, що хочеш донести до инших.
Над нами розпростерте вічне Батьківство
— І все-таки про майбутнє: невже воно не буде кращим?
— Ми не можемо знати, що добро, а що зло. І що коли бере гору. Не сподівайся, що ліпше буде колись, перегодом. Будь гідний ліпшого сьогодні, сієї години.
— А як же страждання, якими сповнений світ?
— У світі много страждання, та не має бути щодо сього омилення. Ми обрані, і ми звільнені великою жертвою. Навіщо вигадувати собі страждання, коли тобі дано фізичну досконалість і духовний закон?! Навіть коли здається, що немає нічого, в тебе є життя, в якому є все. І коли зрадить нас тіло в немочи і прийде в занепад розум, — тоді повстане в силі вічний дух і, піднімаючись угору, знайде самого себе. Ми не сироти в сьому світі. Над нами розпростерте вічне Батьківство. А який батько хоче, щоб діти його страждали?!
— Але ж кажуть: у кожного своя доля.
— «Доля», як і «щастя», слово для мене не дохідливе. Та якщо тобі прийнятне, то можемо й ним послужитися: держи свою долю в руках міцно, так міцно, щоб вона направду стала долею. Мало хто осмислює, чому він знаходиться саме там, займається саме тим і саме так, а не йнак. Більшість воліють се пояснити волею обставин чи помилкою долі. Та ні, долю вибирають, долю заслуговують. Як і щастя… Навіть сажею можна намалювати щастя. Правда, сі слова — доля, удача, щастя — передбачають мріяння, прагнення, бажання, а треба діяти, працювати! Розвивати в собі дар прийняття світу. Добро завжди там, де ти.
Читать дальше