Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Ян, Ефертів син, кісточка і латочка від свого батька. Бунтар. Але після п’яти днів настає час, коли починаєш думати, що й одного Еферта задосить. На щастя, пора було прощатися.

Ми багато сміялися, щодня ходили кудись, грали в карти, мінігольф чи монополію, а онук-підліток навчив нас основам відеоігор і як працювати з «Вієм» [65] «Wii» — ігрова система, розроблена компанією «Nintedo». Наприкінці 2006 року потрапила в дюжину найстрашніших технічних досягнень. . Це відкрило мені новий світ. На жаль, відсьогодні він знову закритий для мене.

Естер, дружина Яна, передбачила важкий тиждень. Мати нараз під одним дахом свого респектабельного та бездоганного будинку і незграбного чоловіка, і вайлуватого тестя — то моторошна перспектива. Моя роль, заздалегідь узгоджена з Ефертом, полягала в тому, щоби змусити її трохи відтанути. Спрацювало.

Поміж цих двох невихованих грубіянів мені було неважко зіграти роль чарівного, улесливого, вихованого старого пана.

«Припини вже, старий підлабузнику, — цикав на мене Еферт кілька разів. — Мене від тебе аж верне».

Я придумав дещо непогане для клубної екскурсії: гольф-клуб. Очевидно ж, що гольф — це спорт, який найкраще пасує громадянам похилого віку, хоча мені цікаво, чи пасуватиме він таким престарим шкапам, як ото ми. Насправді, я так не думав, але гадаю, що міні-гольф мав би трохи ображати людей із почуттям власної гідності.

Сьогодні вранці я телефонував у місцевий гольф-клуб. Я пояснив, хто ми і чого хочемо: денне заняття з легким відтінком змагань. Пані на іншому кінці лінії співчутливо вислухала мене і сказала, що може дещо організувати. Я був трохи шокований, почувши, що це коштуватиме 55 євро з людини; кава і тістечка включені, але вино чи закуски — за додаткову оплату.

«Не проблема», — десь звіддалеки почув я свій голос.

Ведення перемовин — то не моє. Мені завжди бракло мужності почати торгуватися.

За цю суму ми отримуємо три години, включно з інструктажем, практичною сесією й одним раундом курсу для початківців.

Звучало доволі цікаво, аби вкласти трохи власних коштів, щоби зробити його доступним і для бідніших учасників. Непоганий час почати зменшувати свої заощадження, які зараз складали близько 5000 євро.

Мене трохи непокоїло, як все вирішити з Ефертом, але телефонна пані сказала, що у них іноді грають люди з обмеженими можливостями. Вона зарезервує нам два гольф-карти. За тридцять євро.

Я забронював для нас 13 вересня.

Завтра я забираю свій новий брендовий червоний скутер. Я у захваті, наче мала дитина.

Учора Грітьє подарувала мені великий букет квітів і подарунковий ваучер на книгу. Коли я запитав, чим заслужив це, вона показала мені буклет про недоумкуватість, в якому підкреслила наступне речення: «Недуга робить хворого на недоумкуватість заледве здатним цінувати все, що ви робите для нього».

— Я завчасно дякую тобі.

— У цьому нема потреби.

— Так, нема, але я це все одно роблю.

Я був дуже зворушений.

А ще вона дала мені буклет «Догляд за хворим на Альцгеймер». Я мав прочитати його та вивчити кілька корисних порад.

Не лише я отримав подарунок від Грітьє. Я дізнався про це за чаєм з Еф’є.

Наше чаювання тет-а-тет — милий антракт. Нічого вигадливого: чашка чаю, ліниве пощипування якогось печива, трохи приємних розмов та інколи щось трохи сердечніше. Іншого разу ми слухатимемо музику чи обговорюватимемо книгу чи DVD. Ми дуже насолоджуємося товариством одне одного.

Я щойно забрав свого нового скутера і приїхав на ньому додому. Задоволений, наче хлопчик з новим велосипедом. Їздить чудово. Я випробував його в парку, заощадивши час. Вгору на пагорб, з пагорба вниз, різко вліво, різко вправо. Прискорення, гальмування. Я їхав по траві, потім через багнюку. Був ранок понеділка, тож навколо — ні душі. Скутер вже й без того повністю задовольняв мене, проте хотілося ще більше швидкості. Якщо вірити нашому експерту у скутерах, пану Хогдалену, зробити це просто. Наступного тижня ми домовилися поїхати до майстерні його сина в Іст-Сайді.

Я почав перебирати в газетах та Інтернеті ідеї щодо подорожей для людей похилого віку. Є чимало чудових пропозицій.

«Тіп-Топ Старі мандрівники» організовує дванадцятиденний тур узбережжям Швейцарії вартістю 2000 євро. Припускаю, що «тіп-топ» стосується ціни. Наша відпустка має бути коротша й дешевша. Упродовж наступних кількох тижнів я намагатимусь з’ясувати, скільки коштуватиме розкішний мікроавтобус на вісьмох пасажирів і водій для п’ятиденної поїздки. Потім залишиться єдине — знайти в Шампані готель з привабливими цінами, і перша закордонна відпустка «Старих, але ще не мертвих» готова.