Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Рівно о 13:00 біля входу зупинилися три велорикші. Ними керували троє кремезних молодиків, тож нам не потрібно було перейматися їздою. Один із тих молодиків приятелював із сином Греме, котрий вже організовував для нас перевезення. Нам допомогли залізти всередину і в супроводі безліку цікавих очей ми рушили. В екіпажі я сидів разом з Ефертом, який відразу ж завів «Велосипед збудований для двох» [56] «Daisy Bell» («Bicycle built for two») — популярна пісня, яку в 1982 році написав Гаррі Дакр. . Не минаючи жодного куплета і приспіву. Він скидався на старого ворона.

Ми проїхалися Ватерландом: Зюндердорп, Рейнсдорп, Ойтдам та Зюндерваунд. Здавалося, що перед цими мальовничими давніми селищами час безсилий, проте висновуючи з вигадливих сучасних вантажних велосипедів на під’їздних доріжках, їх утримувала заможна амстердамська золота молодь.

Еферт частував мене історіями з минулого, час від часу ми чули переливи сміху велорикш, зрідка Еф’є вимагала зупинитися, аби поспостерігати за птахами. Із зображення на коробці з сірниками я впізнав грицика великого [57] Грицик великий — великий прибережний птах родини ба ранцевих, що гніздиться в болотистих районах Старого Світу й взимку мігрує до західної Європи, Африки, Південної Азії й Австралії. , проте на цьому мої пташині знання вичерпалися.

У Зюйдерваунді ми заїхали у винний магазин. Продавець овочів зник і його місце зайняв сомельє. Для нас була запланована дегустація вина із закусками. Ласі шматочки, які за словами Еферта, були надто легкими для справді важких напоїв. Під час дегустації ви повинні не ковтати напій, а спльовувати, та все одно нашій поступливості є межа. Ми плюємося, коли хворі, а не тоді, коли куштуємо спиртне. Ми дозволили хлопцям з велорикш приєднатися до нас — за умови, що вони пообіцяють дорогою назад не з’їхати у кювет.

Після імпровізованого збору пожертв на виручені гроші ми купили два десятки пляшок. Усі прекрасно відпочили, і я навіть гадки не мав, як можна було краще вкласти ті кошти.

Під час повернення додому співи були такі, що аж гай шумів, проте через якийсь час усе товариство зморив сон.

Нас вивантажили перед входом, кожний водій отримав пляшку вина замість чайових і ми радісно помахали їм на прощання.

Наступного дня після поїздки ми дещо стримано подякували організатору. Дорого? Скажімо так: несплачена вартість — рівень якості.

Існує тест для самостійного визначення наявності хвороби Альцгеймера. Назва трохи оманлива, адже його складено так, аби виявити Альцгеймера в когось іншого. Однак я пройшов його сам і отримав втішний результат: Альцгеймера в мене нема.

Я згадую це тому, що під час нашої поїздки пильно спостерігав за Грітьє. Схоже, значною мірою вона таки розважалася, але зрідка на її обличчі з’являвся приголомшений вираз, а інколи й здивований. Ми знайомі не так давно і не настільки добре, щоби я міг протестувати її, але симптоми в неї наявні. Та й те, що вона сама мені розповіла, також не заспокоює.

Усвідомлювати, що ти повільно, але невідворотно втрачаєш зв’язок з реальністю… На відміну від жаби в горщику з окропом, яка не розуміє, що повільно вариться, ти впродовж тривалого часу з болем помічаєш погіршення. Ловиш себе на тому, що все більше й більше провалюєшся в чорну діру і що все менше і менше часу йде на те, щоби вибратися з неї — та й навіщо, якщо знову в неї впадеш. І попри те часу достатньо, щоби усвідомити, чим усе це закінчиться: закінчиться, як уже не раз закінчували оті збиті з пантелику, налякані чи розлючені страдники (поодиноких «щасливців» до уваги не беремо), стривожено намагаючись повернути собі те, чого більше не існує. А потім ти, прикутий до ліжка, апатично пускатимеш слину в інвалідному візку. А можливо, тебе, щойно лікарі більше нічим не зможуть зарадити, просто прив’яжуть. Про якесь почуття власної гідності більше не йтиметься.

Бідолашна Грітьє. Що я можу сказати, аби втішити її?

Пані Сурман вирішила посушити у мікрохвильовці свої мокрі черевики. Вона встановила таймер на двадцять хвилин, а потім пішла дивитися телевізор. Гума на черевиках розплавилися — увімкнулася пожежна тривога.

Не варто дивуватися, якщо керівництво скористається цим випадком, щоби заборонити користування мікрохвильовками.

Те ж таки керівництво розіслало листа з оголошенням, що в коридорах «задля нашої ж безпеки» встановлять камери. Це вже й справді остання крапля. Хтось пробурмотів собі під ніс слово «гестапо». «Вона що, остаточно з’їхала з глузду, та жінка, Стельваген? Камери? Аби з’ясувати, хто кинув тістечко в акваріум, або чий ролятор не дає проїхати медсестрі з візком із пігулками?». Греме був розлючений, що зовсім не характерно для нього. Він пообіцяв, що особисто викине ті камери. Еферт відразу ж взявся допомогти.